У Тернополі проведуть безкоштовний сеанс перегляду фільму "Трохи нижче неба". Безкоштовно фільм можна переглянути у кінотеатрі "Злата" у Тернополі, на вулиця Івана Франка, 8 - 3 червня, о 15:00 годині. Про це повідомляють Тернополяни. “Трохи нижче неба” – документальний фільм про воїнів, які воювали в Донецькому аеропорту. У стрічці розповідається про чотирьох «кіборгів» з Тернопільщини, воїнів 80-ї окремої бригади ДШВ старшого сержанта Івана Вітишина, старшого солдата Ігоря Римара, солдатів Володимира Труха й В’ячеслава Мельника, які загинули в Донецькому аеропорту в найдраматичніший період боїв січня 2015 року. Фільм про історію простих хлопців, які в найскладніший для України час стали на її захист та опинилися в місці, від якого до неба лиш рукою сягнути. Стрічка про наших героїв, котрих не маємо права забути. Якщо вирішили прийти та глянути даний фільм - просто натисніть "Так" у цій гуглформі (для забезпечення норм карантинних обмежень): https://docs.google.com/.../1MfHW4bjbmC1HpGQNS5JsbOe.../editАвтор ідеї та продюсер фільму – Михайло Ухман. Режисер – Руслан Горовий. Співпродюсер – Сергій Коновал. Джерело: 0352.ua
Які Герої спочивають на Микулинецькому цвинтарі та як виглядають їхні поховання (ФОТО)
Автор:
Федір Восінський
- Микулинецький цвинтар відкрили ще в 1840 році. За 181 рік існування тут поховали тисячі людей і тисячі пам’ятників та поховань приховують в собі людські історії.
- Тут спочивають відомі тернополяни та Герої, які боролися за Незалежну України.
- Ми зробили підбірку фото та розповідаємо про поховання знаних і, можливо, мало знайомих вам захисників України.
Розпочинаємо серію публікацій, де розповідатимемо про людей, похованих на Микулинецькому цвинтарі: відомі діячі, ректори, герої, які віддали життя за Україну.
Всі їхні подвиги вартують згадки. У цій публікації згадаємо декількох Героїв. Не всіх з них смерть спіткала в бою, але всі вони вартують того, щоб про них пам’ятали.
Руслан Муляр
24.01.1975 – 26.05.2018
Руслан Муляр був бійцем тернопільського спецпідрозділу ЦСО «Альфа» і прослужив у ньому 15 років. У жовтні 2014 року став командиром групи тернопільських спецпризначенців.
Загинув 26 травня 2018 року під час виконання бойового завдання в районі села Кримське, Новоайдарського району Луганської області, коли група співробітників СБУ потрапила під артилерійський обстріл. Разом з полковником Русланом Муляром спочив ще один Герой України, прапорщик Юрій Журавльов.
У Руслана Муляра залишилися дружина, донька та два сини.
Указом Президента України № 158/2018 від 2 червня 2018 року, "за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, зразкове виконання військового обов'язку", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
У тому ж році чоловікові присвоїли звання «Почесний громадянин Тернополя».
22 листопада 2018 року на сесії Тернопільської міськради вирішили присвоїти школe №20 назвали на честь Руслана Муляра. Чоловік навчався у цій школі з 1982 по 1992 роки.
З 2019 року в Тернополі відбувається турнір з міні-футболу імені Руслана Муляра.
На пам’ятнику Герою написано: «Життя – Батьківщині, Честь – нікому».
Михайло Башаєв
13.10.1976 – 08.01.2019
Сержант Михайло Башаєв (позивний Шаміль) пройшов дві війни, під час першої був у корпусі Арго в Грузії, у складі УНСО.
Чоловік був учасником Революції Гідності та перебував на Майдані серед протестувальників. А вже після перших обстрілів Донбасу проросійськими найманцями Михайло Башаєв вирішив, що повинен воювати та захищати кордони України.
У зоні АТО чоловік був чотири роки та дев’ять місяців. Нагороджений: Хрестом Розвідника, за оборону Маріуполя, за зразкову службу, за звільнення Донбасу, Орденом Брат за Брата, За бойові дії УНСО 1 і 2 ступенів, є грамоти ГУР МОУ та начальника розвідки ОТУ Донецьк.
Та помер чоловік не на війні, а на мирній землі. 2 січня 2019 року Михайло Башаєв серйозно травмувався після вибуху гранати. Її підірвали у багатоквартирному будинку. Разом з чоловіком в квартирі знаходилися п'ятеро осіб. Чоловік, який підірвав гранату загинув на місці. Тиждень лікарі боролися за життя Михайла Башаєва, але врятувати чоловіка не змогли. Весь час він перебував у комі в лікарні. Йому шукали донорів крові та кошти на лікування. Серце ветерана зупинилося 8 січня.
На його пам’ятнику викарбувані війни, у яких він брав участь, та його позивний.
Павло Бас
01.07.1988 – 07.01.2015
Молодший лейтенант Павло Бас (позивний «Фікс») народився у Тернополі. Був активним учасником фан-руху тернопільської «Ниви» та мав позивний «Сільодка».
На передовій у зоні АТО перебував три місяці. Павло Бас був бійцем полку особливого призначення «Азов». Загинув 7 січня під час обстрілу з РСЗВ «Град» у селі Гранітне, що неподалік Маріуполя.
18 серпня 2015 року рішенням Тернопільської міської ради йому присвоїли звання «Почесний громадянин Тернополя».
На Микулинецькому цвинтарі, де і похований чоловік, біля пам’ятника ще здалека видніються прапори України та полку «Азов». На граніті викарбувана емблема полку та напис «Жити воїном – значить жити вічно».
Олександр Орляк
06.09.1990 – 06.02.2015
Тернополянин Олександр Орляк був мобілізований у серпні 2014 року. Він дослужився до звання командира гармати. Але 6 лютого 2015 року внаслідок мінометного обстрілу поблизу Дебальцеве Донецької області чоловік загинув.
Попрощатися з Героєм вийшли тисячі тернополян. Поховали Олександра Орляка біля загиблих раніше бійців АТО.
У нього залишилися батьки та молодший брат, наш колега.
На його могильній плиті викарбувані наступні рядки:
«Ми перед подвигом твоїм
Схиляєм голови, наш сину,
Ти у бою життя віддав
За наш народ. За Україну».
Указом Президента України № 282/2015 від 23 травня 2015 року, «за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі», нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
18 серпня 2015 р. рішенням Тернопільської міської ради присвоїли звання «Почесний громадянин міста Тернополя» (посмертно).
28 травня 2015 року на фасаді школи №5 відкрили пам'ятну дошку Олександрові Орляку.
Михайло Стасів
21.11.1968 – 01.04.2016
Михайло Стасів 20 років пропрацював лікарем-хірургом у Тернопільській міській комунальній лікарні швидкої допомоги.
У серпні 2014 року вирішив піти добровольцем на Схід. Був військовим медиком 128-ої окремої гірсько-піхотної бригади. 13 місяців рятував життя українських бійців.
Був учасником боїв за Дебальцеве. Виконуючи свій професійний обов’язок десятки разів під шквальним вогнем та шум «Градів» рятував життя воїнів в польових умовах.
Він – серед перших медиків, яким довелося налагоджувати лікарську хірургічно-реанімаційну роботу в зоні проведення бойових дій. Під Станицею-Луганською багато допомагав цивільним.
Чоловік помер 1 квітня 2016 року через раптову зупинку серця внаслідок гострого інфаркту.
Похований на Алеї Героїв Микулинецького цвинтаря.
Посмертно нагороджений відзнакою "За заслуги", званням "Почесний громадянин Тернополя", орденом "ЗА СПАСІННЯ ЖИТТЯ".
На фасаді міської комунальної поліклініки в 2019 році встановили меморіальну дошку Герою. В цьому закладі він працював у 2013-2016 роках.
Родичі та побратими приходять щодня
Сергій Китайський, який працює копачем могил на Микулинецькому цвинтарі, розповідає, що до загиблих воїнів АТО щодня навідуються родичі або бойові побратими.
– До деяких могил родичі приходять фактично щодня вже кілька років, – каже він. – Бачу їх кожного дня, вони зі мною часто спілкуються. Батьки одного з Героїв АТО похованого на цьому цвинтарі мали лише одного сина, а тепер приходять і радіють, що бачать мене.
Чоловік розповів, що однаково часто навідуються як до Героїв, котрі померли в 2014-2015 роках, так і хлопців, які загинули рік, два, три тому.
– До одного з молодих хлопців, який помер в перші роки війни, щоранку приходить батько, а щовечора – дружина. Я вже вивчив, що до деяких пацанів родичі приходять в певні години, наприклад, 11 ранку, 13 дня і ввечері. Сумно дивитися на завмерлі та усміхнені обличчя молодих людей на пам’ятниках... – каже він.
Вічна слава Героям, які боролися і продовжують боротися за Україну.
