Ця фраза вже вийшла за суто спортивні рамки і стала, можна сказати, універсальною для тих випадків життя, коли треба висловити своє негативне ставлення до чогось вкрай небажаного і неприйнятного.
47 років назад, 28 вересня 1972 р. під час завершальної, восьмої за ліком зустрічі хокейних збірних СРСР і Канади в рамках Суперсерії коментатор Ніколай Озєров, вражений брутальною грою посланців країни кленового листка, вимовив своє відтоді знамените: “Такой хоккей нам не нужен!”. Вражатися і обурюватися, щиро кажучи, було чим: програючи у вирішальному матчі 3:5, канадці застосували, здавалося, увесь арсенал “брудної” гри, щоб схилити шальки терезів у спортивно-політичному протистоянні на свою користь. Постійні ігрові сутички, зачіпки, удари крадькома і цинічно відверті, постійний тиск на суддів – усе це побачили глядачі на трибунах і біля телеекранів. А в одному з епізодів сумнозвісний хокейний хуліган Жан-Поль Парізе почав стукати ключкою об лід і поїхав у напрямку до західнонімецького арбітра Компали. Наблизившись до рефері, канадець замахнувся на нього ключкою з явним наміром завдати удару, але в останню мить опанував себе і від’їхав убік.
“Я пережив бомбування Гамбурга – згадував пізніше німець, – але це не йде в жодне порівняння з тим, що витворяли в Москві канадці. Коли згадую ті матчі, в мене мурашки біжать попід шкірою». Мурашок Кампалі додав і один з керівників канадської збірної Алан Іглсон. Несподівано перелізши через бортик, він схопив суддю за груди й почав щось кричати йому зі звірячим виразом обличчя. Втрутилася міліція, а далі все пішло за правилом снігової кулі: канадці кинулися виручати свого боса, зчинилася штовханина між гравцями обох збірних, в хід пішли кулаки і… врешті-решт закінчилося все переможною для канадців шайбою Пола Хендерсона на останніх секундах цього хокейного побоїща.
Незвичні в ті часи до подібних засобів “вигризання” результату будь-якими методами глядачі теж були шоковані – не менше за німецького суддю. Стиль поводження заокеанських хокейних гладіаторів, сповідування ними (часто понад усяку міру) цілковитої особистої свободи ніяк не вписувалися в рамки встановлених радянською системою правил. То був своєрідний виклик цій системі – і саме так сприймався. І сприймався в ту пору, слід зазначити, не на користь канадців…
Відтоді протистояння двох провідних хокейних держав світу з перемінним успіхом тривало практично до розпаду Радянського Союзу. Його немає вже 28 років, а ота фраза Н. Озєрова ні-ні, та й згадається – такого, що нас категорично не влаштовує, і нашому житті трапляється чимало…
Ігор Дуда
