“Динамо” (З) – “Шахтар” – 3:3
Відповідь на запитання у заголовку після гри у Загребі цілком очевидна: саме за такі матчі, коли порятунок приходить в найостанніший момент наче за помахом чарівної палички чи волею якихось вищих сил. У хорватських футболістів та їхніх палких шанувальників думка, мабуть, цілком протилежна, але нехай вони покращують свій настрій… ну, хоча б своєю ракією. Можна навіть підвищеної міцності (50-60%).
Але перш ніж прийшов отой порятунок в останню мить, футболісти “Шахтаря” примудрилися ввести своїх прихильників у щось середнє між станом шоку і прострації. Ніби й була проведена домашня робота над помилками: на початку матчу “гірники” не давали можливості надто розгулятися господарям, які, втім, теж діяли з достатньою дозою обережності, пам’ятаючи про швидкі випади бразильців “Шахтаря”. Але пам’ятати взагалі – це одна с права, а згадати в конкретній ігровій ситуації – дещо інша. На 13 хв. блискавична триходівка Тайсон-Мораєс-Патрік завершилася точним ударом останнього в ближній кут. Одразу ж згадався матч у Харкові й швидкий гол Коноплянки, і виникли не зовсім радісні передчуття.
Вони, на жаль, нерідко справджуються. Наскільки легко “Динамо” пропустило, настільки ж візуально просто відігралося: простенький навіс у воротарський майданчик виявився непосильною проблемою для Матвієнка і Степаненка а також П’ятова, який застиг у якійсь напівпозиції, і форвард “Динамо” Петковіч головою спрямував м’яч в кут воріт. Легкість, з якою господарям вдалося відігратися, неприємно збентежила, тим більше що гравці “Шахтаря” не дозволяли собі таких розривів, яких було чимало в першій грі. Це додало грі “гірників” надійності (значною мірою завдяки старанності й уважності Коваленка), але відчутно позбавило її легкості та швидкості.
У другому таймі “Шахтар” спробував захопити ігрову перевагу, розуміючи, що рахунок 1:1 за рівності інших показників може при кінцевому підрахунку поставити його у програшне становище в порівнянні з хорватським клубом. Володіння м’ячем було за підопічними Л.Каштру, однак реальних здобутків це не приносило. Але внутрішня напруга поєдинку таки мала у щось вилитися. Спершу вона призвела до вилучення з поля з інтервалом у 5 хв. двох гравців. На жаль, одним з них був наш Марлос. Ну, а остання десятихвилинка (з компенсованим часом) з точки зору змін ситуації на полі й, відповідно, реакції на трибунах і біля телеекранів могла б претендувати на сюжет якогось захоплюючого трилеру. Проблеми захисту “Шахтаря”, які до того часу не дуже виявляли себе, раптом постали в повен ріст. Позиційна похибка Матвієнка в центральній зоні на 83 хв. і залишений наодинці на дальній штанзі хорватський гравець на 89 хв. зробили рахунок 3:1 і викликали в українських вболівальників згадані на початку шок і прострацію. Як виявилося, даремно – саме вчасно взялася за справу “група реанімації”. Спершу вже на 93 хв. Мораєс замкнув чітким ударом головою в кут навіс з флангу Коваленка, а на 98 хв. (!) відчайдушний забіг у штрафний майданчик П’ятова призвів до порушення правил на ньому і по-німецькому чіткого жесту в бік 11-метрової позначки арбітра Бриха. Тете впорався з нервами і чітко виконав пенальті, принісши “Шахтареві” вже ніким не очікуваному і перспективну з турнірної точки зору нічию.
Після такого ендшпілю відповідь на поставлене на початку запитання: “За що ми любимо футбол?” здавалася цілком очевидною. Виграти, на жаль, не вдалося. Але така нічия варта деяких перемог…
У паралельному матчі групи “Аталанта” вдома (себто в Мілані) здобула перше очко, зігравши 1:1 з “Манчестер Сіті”, причому тренер англійців Х. Гвардіола після матчу особливо відзначив, що його захисник Уокер врятував ворота після удару нашого Малиновського.
Ігор Дуда
