Президент Володимир Зеленський реалізував перше системне перезавантаження влади.
Сталося це менше ніж за 10 місяців з дня його інавгурації, коли на Банковій врешті-решт усвідомили, що нові, молоді, але часто випадкові люди у владі не справляються з викликами, що стоять перед країною.
Це одна з головних та очевидних причин. Втім не єдина. Перезапуск влади мав на меті звільнення системи від людей вже колишнього голови Офісу президента Андрія Богдана.
Адже і Гончарук, і багато звільнених з посад міністрів мають завдячувати своїй “турбулентній кар’єрі” саме йому. Зеленський, який стрімко почав втрачати підтримку виборців із нового року, вирішив, що весна це найкращий час – якщо не для посадок, то для зливу тимчасових попутників.
Щоправда, лави запасних у Зеленського, на відміну від попередників, не було від слова зовсім. І, коли на пропозицію очолити уряд не пристав “вічний реформатор та комсомолець” Сергій Тігіпко, у Зеленського взялися вирішувати проблеми за рахунок внутрішнього ресурсу.
Роль месії та рятівника погодився виконувати такий собі Денис Шмигаль, призначений відносно нещодавно віцепрем’єром із розвитку громад та територій; людина з досвідом роботи в ОДА та у приватних компаніях, серед яких особливої уваги заслуговує ДТЕК Ріната Ахметова.
Уряд Гончарука був молодим – вік кількох міністрів складав трохи більше 30 років.
Цього не скажеш про кандидатів до нового уряду Шмигаля, де знайшлося місце таким ветеранам від чиновників, як Іван Плачков, а найстарішому претенденту на посаду нещодавно виповнилося 70 років.
Кадровими урядовими призначеннями Офіс Зеленського ніби демонструє електорату: вчимося на власних помилках – більше жодних дилетантів, лише досвідчені кадри. Втім, такий підхід щодо кадрів дещо суперечить передвиборним обіцянкам Володимира Зеленського, які він давав рік тому.
Щоправда, знову має місце важлива деталь – відсутність системної кадрової політики, адже більшість людей, призначених в уряд, ще вранці 3 березня поспіхом проходили співбесіди на Банковій та заповнювали усі необхідні папери.
З 17 членів Кабміну Гончарука 11 – були чоловіки, 6 – жінки. Середній вік тодішніх урядовців – 39 років.
Кабмін Шмигаля буде більшим: кількість міністрів зросла до 21.
Наразі невідомим залишається один кандидат. Серед інших – лише одна жінка.
Крім того, Кабмін старший за попередній на 9,5 років. Середній вік нинішніх кандидатів у міністри – 48,5 роки.
Денис Шмигаль, 44 роки
Прем’єр-міністр
До призначення на посаду працював віце-прем’єром – міністром із розвитку громад та територій.
Детальніше профайл Дениса Шмигаля можна прочитати тут: Хто такий Денис Шмигаль, якого пророкують на місце Гончарука
Олег Коростельов, 70 років
Віцепрем’єр-міністр з питань оборонно-промислового комплексу
Очолює Державне Київське конструкторське бюро “Луч”, яке займається розробкою систем контролю та діагностики спеціальної авіаційної техніки.
Коростельов народився у Кіровограді. Закінчив Київський інститут інженерів цивільної авіації за спеціальністю “Електронні обчислювальні машини”. Працював інженером у виробничо-технічному об’єднанні “Октава”.
У 1978 році перейшов у бюро “Луч”, а у 2003 році став його генеральним конструктором та за сумісництвом гендиректором.
Неодноразово був нагороджений президентами: у 1999 році – державною премією України в галузі науки і техніки, у 2004 році – почесним званням “Заслужений машинобудівник України”, у 2008 році – орденом “За заслуги” ІІІ ступеня.
За минулий рік задекларував більше 10 мільйонів гривень зарплати. Є власником 26 об’єктів авторського права з військової сфери, серед яких є кілька “секретних винаходів”.
В одному з інтерв’ю Коростельов пояснював важливість ОПК, крім оборони, зосередженням найвищих технології у цій галузі:
“Створюючи озброєння, країна виковує своїх фахівців. Виробляючи це озброєння, вона створює високотехнологічні робочі місця.
Тому можна, звичайно, копати руду, плавити метал, а зброю закуповувати за кордоном. Ми своєю рудою, своєю пшеницею, своїм сільськогосподарським виробництвом ніколи не перекриємо за ціною то, що нам продають…
Тому ми змушені будемо завжди копати руду, плавити і продавати пшеницю. Якщо ми не будемо розвивати свою власну високотехнологічну галузь”.
Марина Лазебна, 44 роки (?)
Міністр соціальної політики
Родом з Київщини. Освіту за фахом “економіст-менеджер” здобула у Київському державному університеті імені Т.Г. Шевченка.
Лазебна на держслужбі з початку 2000 року. Спочатку працювала у міністерстві економіки заступником начальника відділу пенсійної реформи та з питань європейської інтеграції України.
У 2003 – 2011 роках опікувалась соц політикою та працею у секретаріаті Кабміну. Потім до 2013 року була помічником міністра, очолювала департамент праці та зайнятості мінсоцполітики.
У 2013 році Лазебна очолила Державну службу зайнятості і працювала там до ліквідації відомства у березні 2014 року.
Після того чиновниця залишила держслужбу. Вона зареєструвала ФОП на “консультування з питань комерційної діяльності й керування”. У 2018 році жінка задекларувала 799 355 гривень доходу. Значиться серед засновників ГО “Новий соціальний вибір” та “Соціальний порядок”.
Минулого року Лазебна вирішила повернутись у державний сектор. Вона виграла конкурс на очільника нової Державної соціальної служби, старт якої запланований на цей рік.
В останні дні каденції уряд Володимира Гройсмана призначив Лазебну на посаду. Але вже за півтора місяця – на початку жовтня, її звільнили “за власним бажанням”.
Сергій Бессараб, 64 роки
Міністр у справах ветеранів
Бессараб родом з Дніпропетровщини. З моменту завершення навчання і дотепер – на військовій службі.
До війни обіймав різні керівні посади, в тому числі, у 2000-х очолював територіальне управління “Північ”, за часів Януковича – був першим заступником командувача сухопутних військ.
У 2014 році був звільнений в рамках люстрації. Однак пізніше у закон внесли зміни, дозволивши президенту залишати на посадах “цінних” військових. Тоді Бессараб повернувся на службу.
З 2015 року – заступник начальника Генштабу Збройних Сил.
“Дуже важливо, щоб у суспільства зберігалось чітке розуміння того, що в умовах війни гібридного типу, яку розв’язала Росія, вистояти лише завдяки військовій силі, без консолідації нації навколо ідеї перемоги над ворогом, буде вкрай складно”, – говорив Бессараб рік тому, виступаючи перед Верховною Радою.
Роман Жуковський, 42 роки
Міністр економіки
Станом на початок березня Роман Жуковський працював стратегічним радником Світового банку. Перед тим впродовж кількох років був заступником виконавчого директора Світового банку і курував групу країн, до якої входить Україна.
Освіту здобув у Київському національному економічному університеті, після чого отримав МВА у Бізнес-школі Бута при Університеті Чикаго.
Кар’єру в Україні починав у банківському секторі на різних посадах в “Укрсоцбанку”. У 2003-2005 роках працював у московській філії банку.
З осені 2005 року перейшов працювати в Мінекономіки, очолював департамент фінансової політики. На цю роботу його запросив Арсеній Яценюк, який саме тоді рік працював міністром економіки.
Разом з Яценюком восени 2006 року Жуковський перйшов у Секретаріат президента Віктора Ющенка, де Арсеній Петрович став першим заступником глави, а Жуковський очолив головну службу соціально-економічного розвитку. Вона займалась аналізом роботи Кабінету міністрів і Нацбанку і генерувала основні засади економічної політики Ющенка.
Був членом наглядових рад в “Укртелекомі”, “Нафтогазі”, “Ощадбанку” та “Укрексімбанку”.
Брав участь у переговорах з МВФ.
Цією роботою Жуковський продовжив займатись і після зміни президента у 2010 році. Але у 2012 році звільнився з АП Януковича і перейшов на роботу у Світовий банк.
Там з радника дослужився до заступника виконавчого директора.
У 2014-2015 роках Жуковський брав участь у переговорах з Кабміном Яценюка щодо налагодження співпраці у кризові часи після Революції Гідності, наслідком якої стала кількамільярдна програма допомоги Світового банку Україні.
Матір нового міністра Валентина Жуковська у 2009-2011 роках була тимчасовим адміністратором банку “Надра”, коли після купівлі фінустанови Дмитром Фірташем, вона потребувала капіталізації. Після виходу тимчасової адміністрації з банку Жуковська стала там головою правління.
Ілля Ємець, 64 роки
Міністр охорони здоров’я
Один із найвідоміших українських лікарів, Ілля Ємець народився у Воркуті у багатодітній українській родині. У 1979 році він закінчив Київський медичний інститут за спеціальністю “хірургія”. 23 роки пропрацював з Миколою Амосовим.
На початку 90-х Ємець отримав ліцензії на ведення медичної практики в Австралії, Канаді та Франції. До 1998 року працював дитячим кардіохірургом у головних центрах кардіохірургії цих країн.
Повернувшись із-за кордону, Ємець захистив докторську дисертацію. А через рік очолив Центр дитячої кардіології та кардіохірургії.
Ємець першим в Україні почав успішно оперувати немовлят зі складними вадами серця, впроваджувати в практику пластичні операції на клапанах серця без використання штучних протезів. Зробив три операції з пересадки серця.
У Ємця є досвід роботи в уряді – він очолював МОЗ України за часів прем’єрства Миколи Азарова. Ємець не підпадає під дію закону про люстрацію, оскільки займав посаду міністра менше одного року.
Ємець увійшов до складу робочої групи, яка має проаналізувати хід реформи української медицини, яку впроваджувала Уляна Супрун.
У листопаді 2019 року, коли його спитали, чи пішов би він зараз на посаду міністра, хірург відповів так:
“Зараз ні, зараз я принесу набагато більше користі у своїй спеціальності й своїм прикладом. Посада міністра вимагає дуже багато сил, здоров’я, часу, принципових речей. І ця сфера вимагає, звичайно, не менше уваги, ніж хірургія, але я волію займатися саме останньою, бо бачу свою ефективність.”
Олексій Резніков, 53 роки
Віцепрем‘єр, міністр реінтеграції
Народився у Львові, закінчив юридичний факультет Львівського державного університету ім. І.Франка
До того, як здобути правничий диплом, працював фрезерувальником, токарем, санітаром. Після – очолював брокерську фірму, отримав статус адвоката.
Резніков – іменитий юрист із багаторічним досвідом. З 2000 року він був спочатку партнером відомої адвокатської компанії “Правіс”. Потім працював у ще кількох фірмах, в які об’єднувалась “Правіс”: був партнер “Магістр і партнери”, керівником департаменту вирішення спорів та головним юрисконсультом “ЄПАП”.
Два рази Резніков проходив до Київської міської ради: у 2008 році із “Блоком Катеринчука”, у 2014 – з партією “Удар” Віталія Кличка. Був заступником міського голови Віталія Кличка.
Два роки юрист входив до складу Вищої ради юстиції, куди його призначили від з’їзду адвокатів.
У вересні 2019 року Резніков став представником України у Мінській групі і був одним із дієвих членів української делегації на зустрічі “Нормандської четвірки” у Парижі.
Олексій Чернишов, 42 роки
Міністр розвитку громад та територій
Прізвище Чернишова одне з небагатьох у списку новопризначених міністрів, яке не виринуло нізвідки. Народився у Харкові. З кінця жовтня 2019 року очолює Київську державну адміністрацію, де змінив Михайла Бно-Айріяна, який пробув на посаді трохи більше 100 днів.
Як розповідає сам Чернишов, на посаду в ОДА його запросив перший заступник глави Офісу президента Сергій Трофимов, який відповідає за регіональну політику:
“Загалом ми пройшли три співбесіди, була ще серія інтерв’ю, і в результаті мені запропонували цю роботу”
Перед призначенням майбутній керівник Київщини зустрічався з тодішнім главою Офісу президента Андрієм Богданом, прем’єр-міністром Гончаруком, президентом Зеленським.
Чернишов – відомий харківський бізнесмен та інвестор. Навчався в Харківському гуманітарному університеті Народна українська академія. Закінчив Національний юридичний університет ім. Ярослава Мудрого.
Пройшов професійний курс за стандартами міжнародного Інституту Project Management Institute на базі американської енергетичної компанії “Westinghouse”.
Розпочав кар’єру в IT галузі, в компанії Telesens, яка розробляла системні програмні продукти для телекомунікаційного бізнесу. Згодом разом із партнерами придбав українську частину групи.
У 2000-их починає співпрацювати з концерном АВЕК, засновником якого є чинний депутат від “Опозиційної платформи – За життя” та відомий бізнесмен Олександр Фельдман. В компанії спочатку стає віцепрезидентом з розвитку, а потім й президентом концерну та всієї групи АВЕК.
У 2014 році заснував інвестиційну компанію VI2 Partners, яка в 2017 році купила 20% акцій мережі супермаркетів “Фуршет” у французького оператора Auchan Group Ашан Україна. Сума угоди не розголошувалася.
Чернишов говорить, що у владу із бізнесу прийшов свідомо:
“У бізнесі все, якщо не чітко і зрозуміло, то принаймні більш структуровано. В державному управлінні перше, з чим стикаєшся – це застаріла система, а також борги.
Проте з приходом великої кількості молодих умотивованих людей, із новітніми підходами й прагненням оновити систему, дійсно отримуємо реальний результат. Темп, в якому ми працюємо, шалений”.
За даними екс-нардепа Сергія Лещенка, Чернишов близький не тільки до Олександра Фельдмана.
За його інформацією, перед затвердженням Олексій Чернишов пройшов “оглядини” у Ігоря Коломойського. Сам Чернишов заявив, що з олігархом не знайомий і назвав це “повною нісенітницею”.
Ігор Уманський, 45 років
міністр фінансів
Ігор У́манський – економіст та фінансист з великим стажем.
Закінчив Київський національний економічний університет, кандидат економічних наук.
За більше ніж 20 років державної служби працював у багатьох фінансових відомствах країни. З 2000 по 2003 рік займав різні посади у міністерстві економіки в урядах Віктора Ющенка, Анатолія Кінаха та першого уряду Віктора Януковича.
Був директором одного з департаментів Нацбанку України. Пізніше – заступником голови правління “Укртранснафти”.
З січня 2008 по березень 2010 року – перший заступник міністра фінансів України Віктора Пинзеника. Після відставки Пинзеника виконував обов’язки міністра фінансів у другому уряді Юлії Тимошенко.
Уманський запам’ятався як один з фронтменів Кабміну Юлії Тимошенко. Він регулярно виступав перед ЗМІ, “відмиваючи” дії уряду. Незважаючи на палку підтримку прем’єрки та активну участь у перемовинах з МВФ, тоді 34-річному фінансисту так і не присвоїли статус повноправного міністра. До кінця роботи уряду йому довелося носити приставку “в.о.”
З посади в.о. міністра Уманський пішов практично в нікуди. На держслужбу повернувся в жовтні 2014 року – першим заступником міністра фінансів Наталії Яресько.
Тоді Уманський був постійним гостем на засіданнях бюджетного комітету. Він керував бюджетним процесом і погоджував з депутатами поправки в проект кошторису.
Як пише Економічна правда, Уманський пішов від Яресько, бо принципово не поділяв професійних поглядів міністра на фіскальну політику та тим, як вона провела реструктуризація держборгу України.
“Міністра фінансів, який буде в Кабміні після 2020 року, чекають великі труднощі при роботі з VRI (Value Recovery Instrument – цінні папери, випущені Україною, в обмін на згоду кредиторів списати частину боргу)… Ми створили собі “бомбу уповільненої дії”. Єдиний вихід у тих міністрів фінансів, які будуть працювати після 2020 року, – шукати шлях реструктуризації цих інструментів, щоб уникнути дефолту по ним,” прогнозував він у 2016 році.
В жовтні 2016 року став позаштатним радником Петра Порошенка. Приблизно через 3 роки подав у відставку, пояснивши це рішення тим, що політика, яка проводиться урядом у сфері фінансів, не сходиться з його баченням того, як це б мало відбуватися.
Олег Немчінов, 42 роки
Міністр Кабінету міністрів
Так само як і прем’єр, майбутній голова секретаріату Кабміну народився у Львові.
Останнім місцем роботи в Немчінова значиться Міністерство молоді та спорту, де він був державним секретарем, поки відомство не вирішили об’ єднати з Мінкультом і Мінінформполітики.
До цього в нього достатньо строката робоча біографія та бурхлива громадська діяльність. Щоправда, здебільшого на регіональному рівні.
В студентські роки брав активну участь в громадській і політичній діяльності.
Був головою Молодого Руху, співкоординатором Львівської обласної коаліції молоді “Наша Україна”, членом Центрального проводу Української народної партії.
Трудову кар’єру починав у відділі роботи з молоддю департаменту гуманітарної та соціальної політики Львівської міської ради.
Далі в трудовій біографії чергуються, а інколи й поєднуються чиновницька робота у львівських органах влади, викладацька практика та бізнес.
Зокрема, серед бізнесової роботи значаться будівельна галузь і готельна сфера.
У 4 скликанні Верховної Ради встиг побувати помічником на громадських засадах депутатів від Блоку Віктора Ющенка “Наша Україна” Олександра Гудими і Юрія Костенка.
Після роботи у Львівській ОДА та Львівському регіональному інституті держуправління Національної академії державного управління при президентові України, працював у системі Міндоходів і зборів у Львівській області, де в той час працював і Денис Шмигаль.
У 2014 пішов служити в прикордонні війська. Був у зоні АТО.
Півроку був керівником Військово-цивільної адміністрації сіл Комінтернове, Водяне та Заїченко Волноваського району Донецької області.
Активно цікавиться спортом. Особливе місце в його житті займає легка атлетика, Федерацію якої він очолював у Львівській області та був членом ФЛАУ.
Іван Плачков, 63 роки
Міністр енергетики
Новопризначеного міністра енергетики без перебільшень можна назвати чиновником-ветераном.
Свій шлях у велику енергетику Плачков розпочав у червні 1994 року, коли став головним інженером “Київенерго”, згодом він очолив компанію, а у 1999 році вперше став міністром енергетики України в уряді Віктора Ющенка
Цей похід у владу виявився нетривалим і дуже скоро Плачков знову повернувся до керівництва “Київенерго”. Шанс знову очолити енергетичний напрямок з’явився після перемоги помаранчевої революції.
Іван Плачков був міністром енергетики в уряді Юлії Тимошенко під час найзапекліших протистоянь першої газової війни з Росією. ЇЇ наслідком, як відомо, стала поява посередника у відносинах між Нафтогазом і Газпромом у вигляді компанії Дмитра Фірташа “РосУкрЕнерго”.
Згодом Плачков із міністрів перекваліфікувався у губернатора Одеської області. Саме у цей час чиновник розпочав будівництво своєї виноробні “Колоніст” у селі Криничне на Одещині.
Власне, розвитком своєї винної торговельної марки Плачков і займався до того, як його знову запросили очолити міністерство енергетики в уряді Шмигаля.
Прем’єр-міністра Шмигаля та його підлеглого поєднує лояльність до олігарха Ріната Ахметова. Шмигаль очолював підконтрольну йому Бурштинську ТЕС. Плачков з 2012 року є головою наглядової ради компанії “Київенерго”, що знаходиться в управлінні ДТЕК Ріната Ахметова.
“Сьогодні тарифна політика, і не тільки на газ, але й на інші послуги, не відповідає жодним із цих критеріїв. Тому ситуація в країні може погіршуватися, адже не всі споживачі будуть спроможні платити повну ціну газу, натомість субсидії і пільги будуть розповсюджуватися тільки на найменш забезпечених”, вважає Плачков.
Андрій Таран, 65 років
Міністр оборони
Генерал-лейтенант у відставці, народився у Німеччині у сім’ї військового.
Має добру військову освіту – закінчив Київське вище зенітно ракетне інженерне училище, Військову академію ППО Сухопутних військ в Києві, пройшов перепідготовку в Інституті міжнародних відносин для дипломатичної служби, а також навчався в Національному університеті оборони США у Вашингтоні.
В різні роки служив в центральному апараті Міноборони України, у головному управлінні розвідки Міноборони, де дослужився до заступника начальника ГУР.
Вільно володіє англійською мовою. Працював на посаді військового аташе при посольстві України в США. З 2011 по 14 рік був представником Міноборони при представництві України при ООН.
З його ім’ям пов’язаний дивний скандал: з квітня по серпень 2015 року генерал був представником України у Спільному центрі контролю та координації на Донбасі, де займав дуже активну позицію з захисту інтересів України.
У липні Твіттер РНБО запостив повідомлення: “Генерал Таран звільнений з посади керівника української сторони СЦКК. Йому оголошено підозру за статтею 111 КК України (Державна зрада)”. Пізніше виявилося, що акаунт РБО зламали спеціально, аби запостити це повідомлення.
Три місяці – з вересня по листопад 2015 Таран працював у робочій підгрупі з питань безпеки у Тристоронній контактній групі з врегулювання ситуації на Донбасі на переговорах в Мінську.
Був звільнений в запас у 2016 з посади першого заступника командувача Сухопутних військ ЗСУ.
“Таран, судячи з кар’єри, мало стикався з реаліями сучасної війни і станом армії. Але він, безумовно, має великий досвід держуправління, добре розуміє міжнародну політику, має великі контакти і знання щодо взаємодії з НАТО і США, має аналітичні здібності і військовий інтелект, здатний до державної роботі, знаходиться в нормальній фізичній формі“, пише про нього журналіст Юрій Бутусов.
За його даними, кандидатуру Тарана пропонував глава ОП Андрій Єрмак: “Єрмак вважає досвідченого військового дипломата і військового розвідника, який має зв’язки в США і досвід “перемир’я” з росіянами на Донбасі оптимальною фігурою для продовження миролюбної політики“.
Генерал має коротку політичну історію – у 2019 році очолив передвиборчий штаб кандидата у президенти Ігоря Смешка.
Яскравий прихильник зміни структури воєнного керівництва країни.
Виступає за те, щоб вивести військову контррозвідку зі структури СБУ та підпорядкувати її Міністерству оборони а також за відновлення Комітету з питань розвідки, “який би здійснював координацію діяльності всіх розвідувальних органів країни та спрямовував їх на виконання стратегічних завдань в інтересах держави”.
Головна пропозиція Тарана – відокремлення посади начальника Генерального штабу від посади Головнокомандувача ЗС.
“Такі кроки, – вважає генерал, – нададуть Генеральному штабу можливість зосередитись на плануванні та розробці довгострокової стратегії майбутнього розвитку ЗС. Головнокомандувач ЗС, натомість, повинен зосередитись саме на безпосередньому веденні війни. Центром планування та ведення бойових дій за таких умов має стати Об’єднаний штаб, основу комплектації якого складатимуть офіцери Сухопутних військ, ВПС, ВМС, ССО, Національної Гвардії (хоча існування цієї структури окремо від Збройних Сил викликає багато запитань) та СБУ, що отримали досвід війни в зоні ООС (АТО)“.
Вадим Гутцайт, 48 років
Міністр спорту
Народився в Києві.
Гутцайт – олімпійський чемпіон з фехтування 1992 року. Також брав участь у Олімпіадах 1996 та 2000 років.
Після завершення кар’єри став тренером. Зокрема, привів до золотих медалей жіночу збірну українських шаблісток на Олімпіаді 2008 року в Пекіні.
За часів президентства Леоніда Кучми та Віктора Януковича отримував ордени “За заслуги 3-х ступенів за спортивні досягнення і внесок у розвиток олімпійського спорту.
Від Петра Порошенка отримав медаль “25 років Незалежності України” .
Очолював Федерацію фехтування України.
Як чиновник керував Олімпійським навчально-спортивним центром “Конча-Заспа”
У 5 і 6 скликаннях Ради працював помічником на громадських засадах у депутата від “Партії регіонів” Ельбруса Тадеєва.
Фігурував як кандидат на посаду міністра спорту в 2014 році.
Згодом пішов працювати у Київську міську держадміністрацію, де за результатами конкурсу був призначений начальником Департаменту молоді та спорту столиці.
Втім, його конкурент по конкурсу активіст Філіп Альїд вважає результат нечесним і звинувачує Гутцайта в плагіаті.
Той звинувачення спростовував.
Крім цього, активіст тоді заявив, що Гутцайт у 2018 році був одним із співвласників російського ООО “Альтаир” (СТО “Чемпіон” в Лубні під Москвою) разом з двома відомими російськими фехтувальниками Ільгаром Мамедовим та Станіславом Поздняковим.
Наразі серед співзасновників “Альтаиру” Гутцайт не числиться, однак історія змін в російських реєстрах вказує, що свою частку він передав Мамедову.
Ільгар Мамедов – багаторічний головний тренер збірної Росії з фехтування, має звання полковника Збройних Сил РФ.
Станіслав Поздняков разом з Гутцайтом став у 1992 році олімпійським чемпіоном у складі Об’єднаної команди.
Свого часу був депутатом від “Єдиної Росії” в Новосибірської обласної ради, підполковник російської армії.
Зараз Поздняков обіймає посаду президента Олімпійського комітету Росії.
2019 року на позачергових парламентських виборах мав балотуватися до Верховної Ради від “Слуги народу”. Був у прохідній частині списку під номером 81, однак від участі відмовився.
Тоді Гутцайт послався на те, що буде кориснішим для країни, працюючи у виконавчій владі.
“Я людина справи, я не політик. Я ніколи ним не був”, – заявив він.
Активно виступає за розробку та ухвалення закону про меценатство у спорті:
“Міністерство більше повинно працювати на поліпшення законодавчої, матеріально-технічної бази, а вищий спорт піде на невеликі гроші підживлення держави, і стане жити на спонсорські і меценатські гроші. Ми за державні гроші будемо будувати арени, а вищий спорт розвиватиметься за рахунок бізнесменів. Я вважаю, що це буде набагато краще і якісніше для розвитку нашого спорту”.
Також Гутцайт виступав за введення квот на показ спорту на телебаченні:
“Погано, що у нас немає спорту на телебаченні. Канали кажуть, що спорт – це не рейтингово. Але може є сенс ввести квоти і зрозуміти, що рейтинг рейтингом, а здоров’я нації – важливіше. Потрібно зробити квоту, розрахувати час, який буде безболісним для каналу, повернути хоча б спортивні новини”.
З попереднього уряду залишаються:
- Арсен Аваков, 56 років
Міністр внутрішніх справ - Володимир Бородянський, 46 років
Міністр молоді і культури - Владислав Криклій, 33 роки
Міністр інфраструктури - Михайло Федоров, 29 років
Віце-прем’єр-міністр, міністр цифрової трансформації України - Дмитро Кулеба, 38 років
Міністр закордонних справ - Денис Малюська, 38 років
Міністр юстиції - Тимофій Милованов, 44 роки
Міністр агропромислового комплексу
