Цей день в історії, 15 червня: заснували першу в світі фабрику з виробництва морозива
Автор:
Діана Олійник
У середині червня історики виділили чимало подій. Дізнайтеся про цікаві події 15 червня.
15 червня - День захисту людей похилого віку (Всесвітній день розповсюдження інформації про зловживання відносно літніх людей).
Рішенням Генеральної Асамблеї ООН від 19-го грудня 2011-го року ( резолюція №66/127), сьогодні відзначається Всесвітній день розповсюдження інформації про зловживання відносно літніх людей. Також цю подію називають Днем захисту літніх людей.
Як показує практика, літні люди, ті яким за 60-т, також потребують захисту, і це не дивлячись на той факт, що найчастіше вони, на відміну від дітей, мають багатий досвід, відмінні професійні навички та мудрість, якої ще не дістає підростаючому поколінню. І все ж, за інших, здавалося б рівних умовах, вони піддаються дискримінації за віковою ознакою, не рідко опиняючись за межею бідності, у злиднях і не затребувані суспільством по справедливості і набутої вікової гідності. Почастішали випадки зловживань щодо літніх людей. За даними широкомасштабних досліджень, представлених на 89-му пленарному засіданні Організації Об’єднаних Націй, «частка людей у віці 60 або більше років у всій чисельності населення світу складе до 2050 року понад 20 відсотків». Максимальне і найбільш стрімке зростання числа літніх людей очікується в країнах, що розвиваються.
Знаменні події:
У 2014 році вперше в історії чемпіонатів світу з футболу під час гри Франція-Гондурас, довела свою ефективність вперше введена на ЧС-2014 автоматична система визначення голу «GoalControl».
2007 року відбувся прем’єрний показ першого українського анімаційного мультсеріалу "Лис Микита".
Бюджет картини склав 10 млн. грн. (за іншими даними 6 млн. грн). На телеекрани мультфільм вийшов в ефірі Першого національного у 2009 році. Спочатку мультсеріал планувався на 260 хвилин, а виготовили 405 хвилин. Було використано 450 тисяч малюнків. Створенням мультсеріалу займалося 70 аніматорів.
У 1940 році Червона Армія окупувала Литву.
У 1903 році в Російській імперії прийняли закон про відповідальність підприємців за нещасні випадки з робітниками на виробництві.
У 1869 році Джон Хайат запатентував целулоїд.
В середині 19 століття популярною була гра в більярд. Більярдні кулі виготовляли зі слонової кістки, що робило гру дорогим задоволенням. В 1863 році два американські фабриканти встановлюють премію 10 млн.доларів за винайдення речовини, яка могла б замінити слонову кістку у виробництві більярдних куль. Два брати — Джон та Ісая Хайат з Нью — Джерсі вирішили виграти цей приз і почали експериментувати. Одного разу під час виготовлення куль Джон порізав палець. Відкривши аптечку, він знайшов перекинуту пляшечку з колоїдом. Колоїд розтікся і затвердів. Джон відразу здогадався, що його можна використовувати як клей для закріплення більярдних куль. Коли брати змішали розчин колоїду з камфорою і помістили під прес при підібраній ними оптимальній температурі, то отримали пластик, який годився для виготовлення більярдних куль. Таким чином Джон Веслі Хайат запатентував целулоїд.
В 1867-му в Індіанаполісі американський лікар Джоном Боббс уперше провів успішну операцію з видалення жовчного каменя.
У 1851 році в Балтіморі молочар Джекоб Фуссель заснував першу в світі фабрику з виробництва морозива.
У 1844 році Чарлз Гудьир запатентував метод вулканізації ґуми.
У 1834 році в Україні відкрили Київський університет.
У 1830 році в Севастополі почався «чумний бунт» матросів, який незабаром був придушений військами.
1775 року за наказом Катерини ІІ російські війська під командуванням генерала Петра Текелі (серба за національністю) зруйнували Запорізьку Січ.
В 1752 році Бенджамін Франклін в експерименті з повітряним змієм довів електричну природу блискавки.
У 1215 році англійський король Іоанн Безземельний скріпив своєю печаткою Велику Хартію Вольностей (Magna Charta), яка гарантувала права і привілеї лицарства, надавала свободу дій Церкви і зобов'язувала короля дотримуватися державних законів. Це була перша «неписана конституція» Англії.
Народилися:
1946 - Деміс Руссос, грецький співак.
1941 - Іван Миколайчук (1941-1987) – актор, кінорежисер, сценарист, знакова постать українського кінематографа ХХ століття.
«Я не знаю більш національного народного генія… До нього це був Довженко», - так сказав про Івана Миколайчука Сергій Параджанов – людина бездоганного смаку і чуття на справжнє і на фальшиве. Але трапилося так, що Іван Миколайчук, всенародно улюблений актор – знайомі і незнайомі називали його просто Іваном, ніколи не Іваном Васильовичем, за життя так і не отримав від влади звання «народного». Був лише «заслуженим».
Попри людську любов, партійні чини не надто жалували Миколайчука – одним своїм виглядом на екрані він будив у приспаній українській душі якісь прадавні згадки про гідність, волю і незалежність. Чиновникам від культури було все не так у цього актора – «то очі злі, то обличчя «нє совєцкоє». Впродовж 10 років йому не давали жодної можливості ані самому кіно знімати, ані як акторові грати.
Клеймо ворога радянської влади йому причепили після виходу фільму «Анничка», де він зіграв хлопця з УПА. Масла у вогонь підлив випадок, що трапився у Яремче: якось, у перервах між зйомками Миколайчук пішов до ресторану пообідати. Часу було обмаль, і він вирішив не переодягатися. Так і подався туди – у формі вояка УПА. Це була знаменна сцена: усі, хто там був, мало не зомліли, зокрема й декілька працівників КДБ, які були при виконанні службових обов’язків – прикинувшись мирними гуцульськими дядьками за ресторанним столиком, справно видивлялися та вислуховували, чи не несе часом хто якої крамоли на радянську владу… А тут, наче з-під землі, постав молодий вояк УПА. Вони мало не сказилися з люті. Мабуть, це було останньою краплею: «Как вы смеете… Кто вам дал право…» і т.д, і т.п.
За Сталіна Миколайчука б неодмінно посадили. Згодом, що б не робив Миколайчук, до нього чіпляли ярлик «націоналіста». Приміром, у фільмі Юрія Іллєнка «Білий птах з чорною відзнакою» Іван Миколайчук мав спочатку грати роль Ореста Дзвонаря (Ореста, зрештою, зіграв Ступка) – сильну й волелюбну людину. Та за вказівкою ЦК КПУ Миколайчукові не дали цієї ролі. Стрічка, яка отримала чимало відзнак і була закуплена 57 країнами світу, на батьківщині була знята з прокату за «націоналістичний душок».
Йому навіть Шевченківську премію дали у 1988 році – посмертно. Іван Миколайчук народився в селі Чорториї Чернівецької області. Був четвертою дитиною у багатодітній селянській родині. Закінчив у 1965 році Київський інститут театрального мистецтва, відтоді працював на Київській кіностудії ім. О. Довженка.
Зіграв у фільмах: «Тіні забутих предків» (Іван), «Сон» (Тарас Шевченко), «Бур’ян» (Давид Мотузка), «Білий птах з чорною ознакою» (Петро; співавтор сценарію), «Пропаща грамота» (Василь; цю роль актор вважав однією з найкращих, але фільм теж був знятий з прокату). Як режисер поставив фільми «Вавилон-ХХ» (за романом «Лебедина зграя» Земляка, співавтор сценарію, автор музичного оформлення, роль Фабіана), «Така пізня, така тепла осінь» (у співавторстві з Віталієм Коротичем). Іван Миколайчук пішов із життя 47-річним, залишивши нереалізованими силу-силенну творчих задумів… У 2016 році вулиця в Києві, на якій мешкав актор, названа його ім’ям.
1936 - Роман Кофман, знаний в Україні та світі український диригент, педагог, народний артист України, головний диригент камерного оркестру Національної філармонії України, професор Національної музичної академії ім. П. Чайковського.
За понад 50-річну кар’єру диригував 75-ма оркестрами на всіх континентах. Кофмана чудово знають в Японії та Америці, в Австралії та Південній Кореї, Франції та Австрії. На сьогодні маестро видав шість книг власного авторства. Мабуть, якби не став музикантом, то присвятив би життя літературі. Перший вірш написав у вісім років і досі його пам’ятає – він присвячений визволенню Києва від гітлерівців.
У світі Роман Кофман має репутацію одного з кращих диригентів-інтерпретаторів.
У 1902 році - Ерік Еріксон († 12.05.1994), американський психоаналітик, який розвинув теорію формування «групової ідентичності» і паралельно «егоідентичності».
1843 - Едвард Гріг (1843-1907), норвезький композитор, піаніст, диригент і громадський діяч. Переважно мініатюрист, Гріг проявив себе як майстер фортепіанної і камерно-вокальної музики. З його творчістю пов’язана ціла епоха розвитку норвезького мистецтва. Написав чимало творів для фортепіано, понад 150 романсів, вокальних циклів, але найвідомішою (для широкого загалу) є музика до драми Генріка Ібсена «Пер Гюнт».
Серед великої кількості бувальщин про композитора існує й така: якось Гріг давав в Осло великий концерт, програма якого складалася виключно з його творів. Але в останню мить він вирішив замінити останній номер програми, зігравши невеличку сонату Бетховена. Наступного дня в одній з провідних столичних газет з’явилася дуже їдка рецензія відомого норвезького критика, який, м’яко кажучи, не надто полюбляв музику Гріга. Особливо суворо він розкритикував останній номер концерту, відзначивши, що це «твір просто смішний і абсолютно неприйнятний». Тоді Гріг подзвонив цьому критику й сказав: «Вас турбує дух Бетховена. Мушу сказати, що останній твір, виконаний на концерті пана Гріга, написав я». Звісна річ, критикові від подібного конфузу одразу стало зле.
