Нехай славиться і світиться учительське ім’я. Зібрали історії різних вчителів області
Автор:
Марія Бочан
- День працівників освіти або День учителя відзначається щорічно в першу неділю жовтня.
- Ми зібрали історії різних вчителів Тернопільщини: розповіді про професію, приємності і складнощі у роботі.
- Чого бояться зараз і що безмежно люблять, а також про те, як змінилися діти і система освіти, читайте у статті.
З нагоди професійного свята ми зібрали життєві історії вчителів із сіл нашої області. Усі вони – вчать різним предметам у різних школах, але їх об’єднує любов до своєї роботи і до своїх учнів. Безумовно, це лише поодинокі історії. І в одному тексті не втиснути розповіді про всіх. Але, без сумніву, кожен вчитель заслуговує на подяку за свою нелегку працю.
Треба бути вчителем-мрійником
Ганна Чаповська – директорка Лозівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів. Вчителька української мови і літератури. За плечима у жінки вже 43 роки вчителювання.
Той момент, коли вирішила стати вчителем, педагогиня пам'ятає добре.
– Це було у другому чи третьому класі. Я дуже хотіла бути вчителькою. По сусідству жила вчителька фізики, я хотіла рівнятись на неї. Але вчителькою фізики я так і не стала (сміється – прим.ред.). Дуже люблю дітей. Кажуть, коли діти біжать по школі, то жабонять, як гірські струмки: так само радісно. Вчителювання для мене – це мистецтво, – ділиться пані Ганна.
Як це, поєднувати адміністративну посаду із вчителюванням, ми запитали у директорки.
– Директором я стала у далекому 1987 році. Коли ще мала уроки, то, безперечно, це складно. Адже обов’язки директора – специфічні, директор – це перш за все менеджер, – каже пані Ганна.
Лозівська школа славиться великою матеріально-технічною базу і має такі новинки, яким позаздрять у місті. Ганна Чаповська розповіла, що насправді це робота команди.
– Наша школа завжди слідувала усім технічним можливостям. Ще у 1989 році перші комп’ютери прийшли у нашу школу. З того часу я старалася, щоб школа мала все. Переймала досвід в інших країн. У нас дуже добре технічно оснащені кабінети, де навчаються діти. Розумні дошки є майже у кожному класі. Є спеціальний клас, з якого можна керувати обсерваторією. Усі стараються для школи: від місцевих спонсорів і вчителів до голови ОТГ, – підсумовує вона.
Освіта у селі та місті не відрізняється насправді нічим, це, за словами пані Ганни, давній стереотип. А ось система освіти, як в селі та місті, а також учні невпинно змінюються.
– Я бачу тільки позитиви у змінах серед дітей. Ніколи не нарікаю, бо молодь йде вперед і треба йти разом з нею. Діти зараз за рівнем культури і знань стоять набагато вище, ніж колись. Це закономірно: це закон природи, – розповідає жінка. Система освіти також змінюється. Буває, дуже швидко. Але змінити все за один день неможливо. Українська система освіти від кожної країни прагне взяти щось собі, але варто не забувати, що і у нас є багато свого доброго. Наприклад, освіта за Сухомлинським.
Вчитель, на думку педагогині, виконує масу функцій: він скульптор, лікар, митець. Професії вчителя не має ліку.
Ганна Чаповська бажає колегам у свято здоров’я, енергії, душевної молодості, мудрості і батьківської любові до дітей.
Біля Лозівської школи справжня квіткова оранжерея. Ганна Чаповська обожнює квіти, бо вони викликають усмішку на обличчі кожного.
– Чим більше квітів, тим більше радості в людини на обличчі. Людина має жити в культурі, – так вважає вчителька.
Нехай славиться і світиться учительське ім’я!
Віра Пасіка – вчителька математики у Гумниській школі І-ІІ ступенів, яка на базі Теребовлянської школи №1 розповідає, що працює у школі дуже давно. Давно – це з 1976 року. Стаж роботи жінки в освітній сфері бере свій початок ще з далекого 1974 року, а це 47-й рік!
У Гумниській школі навчаються діти від першого по дев’ятий класи. Зараз у школі є орієнтовно 50 дітей.
— На початку моєї роботи у школі налічувалось більше 170-ти дітей. Особисто я випустила щонайменше п’ять випусків, – каже педагог.
Пані Віра вирішила стати вчителем ще з раннього дитинства.
– Школу я люблю із самого дитинства. Школа виховує, навчає, дає путівку в життя. Працювати у школі – нелегко. Потрібно бути терпеливим, а найголовніше – любити дітей. Коли я вчилася у молодших класах, то прикладом для мене була моя перша вчителька Богдана Павлівна Вітвіцька, на жаль, вже покійна. А у старших класах прикладом для мене став мій класний керівник, теж учитель математики – Володимир Васильович Понятишин. Ви розумієте, чому я обрала саме математику (сміється – прим.ред.), – згадує жінка.
Про обрану професію жінка не шкодувала ніколи.
– Я школу дуже люблю. Якби мені довелося обирати свій шлях спочатку, я би нічого не змінила: пішла би знову до школи, незважаючи на свій, як його часто вважають, нелегкий предмет – математику. Мені подобається математика, бо це та наука, яка допомагає виробленню логічного мислення для розв’язування різних проблемних ситуацій. У математиці помічаю відголос мого характеру, – каже вона.
Система освіти і діти, за словами вчительки, змінилися впродовж її професійної діяльності.
– Освіта змінилася. Зараз неможливо навчати дітей так, як колись. Просто це інше покоління Z, як його називають. Раніше, можливо, було легше працювати, що пов’язаною з відмінностями у методиці викладання, – каже вона. Теперішні діти майже нічого не бояться. Вони не дуже за щось хвилюються. Вони говіркіші і можуть впевнено висловити свою думку.
Вчителям педагогиня радить наповнювати дитячі серця всім добрим, вічним, мудрим. Але найпершим обов’язком вчителів пані Віра вважає виховання дітей.
– Щоб дитина вийшла зі школи з певним багажем знань, знала норми ввічливості. Бо це її путівка у доросле життя, – пояснює жінка.
У вчителях села і міста педагогиня не бачить відмінностей.
– Сільська школа від міської, на мою думку, відрізняється лише більшою матеріальною базою і кількістю учнів. Хоча в цьому бачу свій плюс: коли дітей менше, то їх можна краще навчити. Особисто я ніколи не зустрічала міських вчителів, які би відкрито принижували сільських, – каже вчителька.
На думку Віри Пасіки батьки повинні бути відповідальними перед своїми дітьми
– Щоби вони були відповідальними перед своїми дітьми, щоби допомагали їм вчитися. Вивчити разом зі своїми дітьми у молодших класах табличку множення і табличку ділення – найперше, чого би мені хотілося (сміється – прим.ред.). Тоді набагато легше і мені, і дитині, – наголошує жінка
Пані Віра бажає колегам у свято міцного здоров’я, молодим вчителям – творчого доробку і кар’єрного росту. Усім – вищої заробітної плати. Йти на роботу, як на свято. Завжди знаходити з учнями спільну мову, не відмовляти у їхніх просьбах, бути дітям справжнім товаришем.
Наостанок Віра Пасіка згадує добрим словом своїх найкращих і творчих випускників: це Оксана Дуда, Світлана Кобеля, Люда Махніцька, Наталя Питак, Оля Турчак, Тарас Фіголь, Ігор Біляшевський, Марія Шевчук і Наталя Столяр.
