Їдять із загальної миски і кугітають! Зібрали яскраві різдвяні традиції Тернопільщини
Автор:
Марія Бочан
- Які звичаї на Тернопільщині у період новорічно-різдвяних свят?
- Як краяни готуються до Святвечора і що готують?
- Чи зберігають традиції дідів-прадідів? Давні традиції нашого краю у різних районах розшукували журналісти «20 хвилин».
Журналісти «20 хвилин» зібрали традиції усіх трьох новоутворених районів області — Чортківського, Кременецького і Тернопільського. Усі вони неабияк різняться між собою. Більше того, різними є звичаї навіть у сусідніх селах, не те що районах. Де найколоритніше? Дізнавайтесь далі.
Давні обряди
Із давніх-давен у західних обрядах України до хат вносили плуг або ярмо, столярські причандалля, а в інших — випікали тістечка у формі господарського реманенту чи збруї, обрядовий хліб «Василі», який також ставили на покуть.
Як тільки не небосхилі з'являлася підвечірня різдвяна зірка (вважалось: хто найпершим побачить її, той буде найщасливішим у наступному році), — всією родиною сідали за стіл, який називався багатим. І це дійсно так — на ньому мало бути дванадцять різноманітних пісних страв, а звідси й назви «Багата кутя» чи «Багатий Святвечір».
Першим, як і годилося, займав місце господар, а за ним — інші члени родини. Під час святкової вечері намагалися не виходити з-за столу, розмовляти тихцем і не пити води — «щоб у жнива не мучила спрага». Вставши, глава сімейства пропонував пом'янути покійників і запросити їх до Святвечора. Вважалося, що саме в цей час усі близькі й далекі члени родини мають прийти до оселі, а відтак звільняли для них місця на лавах, ліжках, стільчиках, ставили страви й клали ложки. Слідом за господарем усі присутні виголошували молитву.
Перед тим, як почати їсти, старійшина зачерпував ложкою кутю і підкидав її до стелі — «на приплід». Усі стежили: скільки прилипне зернин, ото стільки й з'явиться в новому році ягняток та іншої живності.
Ось так непомітно за різноманітними обрядами й дійствами і стікав Святвечір в українських сім'ях. Крім того, люди намагалися завбачити погоду.
На Багату кутю зоряне небо — кури добре нестимуться і вродить горох.
Місячна ніч — урожай на баштанні.
Ожеледь на деревах — защедрить горіхи й садовину.
Сніг іде — врожай на яблука. Іній або сніг — на мокре літо і дорід зернових.
Дивляться після вечері у вікно: якщо чисте і зоряне небо, то буде сухе й врожайне літо, і навпаки.
З кубельця витягнули сінину; якщо довга, то рік буде врожайним, а коротка — на недорід.
Повечерявши, зв'язували ложки житнім перевеслом — «щоб не губилися в череді корови».
Про це пише Василь Скуратівський у книзі «Святвечір».
Чи збереглися традиції західного обряду Святвечора і Різдва в нашій області, журналісти «20 хвилин» запитували у краян. Найяскравішими традиціями поділилися вихідці і мешканці Чортківщини, Теребовлянщини і Лановеччини.
Залишають страви на столі для... померлих
Антон Вітів зараз проживає у Тернополі. Незважаючи на це, зберігає традиції, які привили йому ще змалку на рідній Чортківщині. Передає їх і своїм дітям.
Яскравими традиціями зимових свят у пана Антона є підготовка до Святвечора. Хоча, зізнається чоловік, багато традицій вже відпало, бо не має сільського господарства. Замість нього згадав за кота, якому варив нирки перед Різдвом.
— До Різдва має бути все поприбирано, навіть більше, ніж до Великодня. Крім того, уся живність, що є в хаті — нагодована і доглянута. Це ж стосується і котів у квартирі. Подейкують, що тварини можуть поскаржитись Богу на поганого господаря, — розповідає чоловік.
Крім того, у ці дні в хаті має бути повний спокій і тишина. Сваритися не можна, каже пан Вітів. Готуємо 12 традиційних страв: кутя, мінімум три види вареників, з вишнями обов'язково, пісний борщ, вушка, пампухи з маком, грибна підлива, риба смажена, оселедець, тушена квасоля, узвар, плетена булка. Це те, що Антон Вітів згадав у першу чергу.
— На Святвечір ми їмо із глиняної посуди. Є підсвічник, у якому традиційно запалюємо вогонь на Пасху і Святвечір. Чекаємо першу зірку. Кажуть, хто перший її побачить, матиме щастя на рік. Свята вечеря починається із молитви. Перехрещується їжа. Я, як голова сім'ї, начерпую першим кутю. Нічого не п'ємо під час самої Вечері, — каже чоловік.
Чи знали ви, що на Чортківщині на Святвечір посуд для кожного не сервірують? Члени сім'ї все їдять із загальних тарілок. Спочатку рідкі страви ложкою, а потім ті, що вилкою. При цьому, ложки не кладуть на стіл доти, доки не замінять їх вилкою.
— Ми їмо із загальних великих мисок. Коли усе скуштували ложкою, починаємо їсти виделкою. Вдруге прибор брати не можна, як і всі страви після вечері. Один прибор обов'язково ставимо для покійних, — уточнює чоловік.
Звичайно, склалися і особливі прикмети, пов'язані зі Святою Вечерею.
— Якщо начерпуєш кутю із загальної миски і вона по дорозі до пункту призначення проливається на скатертину, наприклад, — це означає, що у людини буде довга дорога. А куди спрямується дим, то звідти і чекати жениха для доньки, якщо така є, — зауважує пан Вітів.
Зазвичай під час вечері сім'я Антона Вітіва включає службу Божу по радіо чи телебаченні. Але це — ще не кінець сімейним традиціям!
— Коли всі уже повечеряли, ми складаємо прибори і нічого не виносимо на кухню! Все залишається на столі. Це для предків, що вже не з нами. Єдина вимога сучасності — накриваємо страви харчовою плівкою на ніч. У кінці гасимо свічку пальцями, — підсумовує Антон Вітів.
Пан Вітів поділився з нашими читачами рецептом киселиці — справжнього «мезиму» на Різдвяні свята. Потрібні для нього — лише натуральна сушена сливка і чиста вода. На порцію знадобляться три склянки сушених сливок, два літри води і одна склянка цукру.
— Сушені сливи розмочуємо у воді і варимо до м'якості. Тоді вибираємо кісточки і варимо далі, поки сливи не розваряться цілком. Опісля цукруємо до смаку до пампушків чи пирогів. Пропорції цієї юшки можуть бути довільні, але зазвичай вона доволі густа, — каже чоловік.
Антон Вітів розповідає, у його рідних краях, селах Улашківці і Заболотівці дотепер на Василя, 14 січня, водять Маланку.
Квокають під столом
У директорки Дружбівського Будинку культури Надії Ванюсів з смт. Дружба колишнього Теребовлянського, а зараз Тернопільського району теж свої, особливі традиції різдвяних свят. Найяскравіші — у Святвечір.
— В нас у родині, коли на небі з’явиться перша зірка, можна сідати до вечері. На Святвечір збираються всі рідні. Коли заходять в хату, то старший син питається: «Вам кури несуться?», а господар-батько відповідає: «Несуться, несуться», син каже: «Щоб вам ся несли від весни до весни, щоби ви були здорові, як зима, багаті, як весна і щедрі, як осінь» і заносить дідух в хату.
Жінка розповідає, під столом стелять сіно та онуки квокають: «Кво, кво — завтра Різдво», збирають в сіні горішки, гроші. Страви після вечері залишають на столі.
— Перш ніж сідати за стіл запалюється свічка, усі моляться, потім батько роздає проскурку з медом, кутю. В нас також страви залишають на столі, не збирають після вечері, тільки окремі тарілочки, — каже пані Надія.
Обов'язково, одразу після молитви, ставлять на вікно стаканчик,0,25 грамів горілки і зверху кладуть на стаканчик хліб чи канапку для померлих родичів, мами, тата, каже Надія Ванюсів. Страв 12 і всі пісні.
— Страви всі пісні, 12 обов'язково. Це пироги з капусти, з вишень, картоплі, риба, оселедці, рибна консерва, капуста з квасолею, пампушки, узвар, голубці гречано-картопляні, суп з грибами, — перелічує жінка.
Кугітають і водять козу
Методист з клубної роботи відокремленого підрозділу Лановецької міської комунальної установи «Музей Івана Марчука» Лановецького будинку культури Тетяна Філюк — мешканка с. Шушківці, що на Лановеччині, каже, що Волинь — особливий регіон, який славиться своїми звичаями та традиціями. Так в сусідньому селі Іванківці на Різдво колядують, перед Святом Василя щедрують, а перед Водохрещем — кугітають (це різновид щедрування — прим. авт), каже пані Тетяна. У Шушківцях по-іншому, хоча відстань між селами — 2 км.
— У нашому селі є свої пісенні мелодії і звичаї, а от у сусідньому селі традиції вже інші. Наприклад, у нас 6 січня заносять до хати дідух. Колись дідух був головним атрибутом, ялинки не ставили. Під стіл кладуть солому або сіно. Застеляють стіл новою і білою скатертиною, — розповідає пані Тетяна. — Колядувати дітки йдуть під вікна тільки на другий день Різдва. 13 січня перед Василем кугітають, також відбувається обряд водіння кози. На Щедрий вечір хлопці переодягаються в дівчат і навпаки.
За її словами, солома або сіно під столом — частина давньої традиції. Після початку Святвечора діти залазять під стіл на цю солому і мукають, квокають, хрюкають, аби все велося.
— На кутик стола кладуть часник. Тому що часник захищає людей і оселю від злих духів. Також на столі обов'язково має бути 12 пісних страв. Вечеря починається з молитви. У посудину з кутею ставлять стільки ложок, скільки членів сім'ї, додатково ставлять прибори для померлих з цієї хати, — каже Тетяна Філюк.
У сім'ї пані Тетяни всі разом мають зайти до столу і вийти. На Лановеччині також не забирають страв зі столу після Святвечора. Вірять, що вночі душі померлих рідних приходять вечеряти.
— Коли всі разом сіли за стіл, то разом і встають з-за столу. Сіно лежить під столом цілі свята, — уточнює пані Тетяна.
Від Різдва, протягом святкового тижня, в хаті замітають, але не виносять сміття з дому.
У селі Шушківці не лише яскраві традиції на Святвечір, а й на інші свята різдвяного зимового циклу. У ніч на Василя дітки ходять попід хати і «кугітають». Під час цього звичаю виконують пісню. Такого звичаю, за словами пані Тетяни, немає ніде.
Господар дозволь когутати, свій дім звеселяти.
Василева мати пішла кугітати
На новеє літо, роди Боже жито,
Жито пшениця, горох сочевиця
Всяка пашниця.
Разом:
А в нашої мамки чотири коровки
А п’ята телиця повна меду полиця.
Далі по черзі перегукуються:
1. Кугу, кугу, винесіть по пирогу.
2.Дайте пирога, потягну хату за рога.
3.Давайте гроші бо пустим до хати воші.
4. Дайте книш бо пущу до хати миш.
5 Дайте тоє шо рогу.
6.Дайте солонини, щоб родилися свинини.
7. Дайте сала, шоб ваша дівка добре спала.
Після чого господар виносить: хліб, ковбасу. Колись саме в цей день грошей не давали.
— На Василія вдосвіта виносять сіно, сміття з хати і спалюють, щоб вигнати злих духів з оселі, — ділиться жінка. — А ось в сусідньому селі Іванківці такої традиції вже немає, там сіно несуть до хліва (стайні — прим.ред.).
Замість Меланки у Шушківцях водять козу.
— Люди йдуть попід хати, співають і ведуть козу. Серед персонажів є циган і дід, які торгуються за козу, — розповідає Тетяна Філюк.
Довідка
Звичай кугутати (когутати, кугітати, кугитати, кугуйтувати, кугуйтати), під час якого виконували різдвяно-новорічні пісні, що іноді містили вигуки: Куги, куги!; Кугу-гу!; Кугу-й-ту!; Кугу-гу!
До недавнього часу цей цікавий різновид щедрування побутував на теренах Західної Волині, зокрема в селах Привітне Локачинського району, Скриголово, Бережанка, Сенквичівка Горохівського району, в селі Поромів Іваничівського району Волинської області, а також в селі Грицеволя Радехівського району Львівської області. Крім того, кугутання виявлено в сусідньому етнографічному регіоні Західного Полісся, зокрема в райцентрі Шацьк, селах Світязь, Затишшя, Підманеве Любомльського району Волинської області.
Зафіксовані відомості про ототожнення обряду кугутання зі щедруванням.
