«Тепер святкуватиму два Дня народження!» Тернополянці під час війни пересадили нирку
Автор:
Ірина БЕЛЯКОВА
- Операцію проводили у львівському шпиталі. На орган Таня Смерека чекала майже два роки.
- Таня з Юлею, в тілі яких тепер є нирки 40-річного Володимира, найбільше хочуть зустрітись із його дружиною і подякувати. Це перше, що вони зроблять. Наступною справою Тетяни буде виконати обіцянку донечці.
— Я дякую Богові за шанс жити. Я молитимусь і дякуватиму, доки житиму – і Володимиру, чия нирка врятувала моє життя, і його дружині Василині, — Тетяна Смерека не може стримати емоцій. — Завдяки її рішенню віддати органи чоловіка, я житиму, у моєї доньки буде мама, а в моїх батьків донька. Я дякую і пам’ятатиму це завжди…
Два роки чекала на донорську нирку
Тернополянці Тетяні Смереці 37 років. Днями у Львівській клініці їй пересадили нирку, подарувавши шанс на повноцінне життя. Тепер, каже Тетяна, святкуватиме День народження двічі: 16 липня, коли народилась, і 7 березня – у день, коли фактично народилась вдруге. Це найкращий подарунок, який, як зізнається Тетяна, отримала на 8 березня за 37 років свого життя.
— Я занедужала, коли мені було 35 — у січні два роки тому почав стрімко підніматись тиск, набрякали ноги, коли звернулась до медиків, одразу не могли поставили точного діагнозу, — поділилась Тетяна Смерека. — А коли діагноз нарешті поставили, було запізно, щоб лікуватись. В травні я вже пішла на діаліз. А медики попередили: врятує лише пересадка нирки.
У серпні жінка стала в чергу на пересадку органу. На лікування потрібна була сила-силенна грошей, яких у жінки не було. Адже з роботи, через погане самопочуття, довелось звільнитись. Тоді звернулась за допомогою до небайдужих тернополян.
— Була надія на пересадку органу за кордоном, і ще від 4-5 тис. грн. потрібно було щомісяця на препарати, — пригадує Тетяна. — Як виявилось, є чимало людей, які готові за гроші продати свої органи.
Один чоловік, наприклад, продавав нирку, аби вилікувати онкохворого батька. Як виявилось, чорний ринок працює активно, каже жінка. Але ці послуги були Тетяні не по кишені.
Це було не життя, а існування та боротьба за виживання
— Тричі в тиждень я була на діалізі, і життя змінилось докорінно. А якщо зовсім точно, то це було не життя, а існування, — поділилась Тетяна Смерека. — Щодня – боротьба на виживання. Після діалізу часом по півдня не могла навіть з ліжка підвестись. І до дитини не могла поїхати довше, ніж на один день. Бо знову потрібно повертатись на діаліз.
Доньці Тетяни Вікторії зараз 16 років. Вона проживає разом з батьками жінки, за 100 км від Тернополя. Батьки повністю опікуються онучкою та ще й утримували Тетяну, яка не могла працювати через стан здоров’я.
Щотри місяці Тетяна їздила до Львова, проходила обстеження. Дивлячись на результати аналізів, лікарі хитали головою, а потім, підбадьорюючи, додавали: чекайте на орган, надійтеся, шанс є. Треба чекати…
7 березня о 8.30 Тані подзвонили з львівського шпиталю, що є донорський орган. Але потрібно трохи зачекати, аби співпадіння підтвердили аналізи. За годину сказали збиратись і їхати чимшвидше.
— Я розуміла, що зараз війна, в такий час дуже швидко до Львова не дістанусь через велику кількість блокпостів, — пригадує Тетяна. — Тому я звернулась за допомогою до поліції. Мені передзвонили, сказали, що дають машину, і вона мене провезе до Золочева. А там зустріне друга патрульна, вже львівська. Ми врешті дуже швидко дістались до клініки – десь за годину були на місці. Я щиро дякую поліцейським за допомогу.
Коли приїхала до лікарні, терміново пройшла необхідні обстеження та здала аналізи. Вже на місці була й 18-річна Юля з Франківська, якій мали пересадили іншу нирку від одного й того ж донора.
— О 19-тій нас забрали на операцію, оперували одночасно дві бригади лікарів в сусідніх операційних, — поділилась Тетяна. — Опівночі я вже була в реанімації, де провела дві доби. А потім нас перевели до палати.
Мрії збуваються! Тепер виконає мрію доньки
У палаті часом страшно, особливо під вій сирен тривоги. Недалеко й львівський полігон, де днями трапилась трагедія. І, каже Тетяна, вони розуміють, утекти не зможуть, адже після операцій надто слабкі. Проте, як все піде добре, днями обох врятованих випишуть додому.
— Лікарі обнадіюють і кажуть берегти нирку. Так, потрібно буде пильнуватись, дотримуватись дієти і все буде добре, — каже Тетяна Смерека. — Виявляється, є мрії, які збуваються! Дай Бог, одужаю, тоді маю виконати мрію своєї донечки. Вона дуже хотіла на море. Але ми не могли поїхати, доки я хворіла. Коли закінчиться війна, а я наберусь сил, виконаю мрію доньки – ми поїдемо на море.
Через півроку Тетяні дозволили повернутись на роботу. Щоправда, пожиттєво прийматиме таблетки. Їх постачає держава, але зараз час війни. Тому рятуються, як можуть. Місячний курс коштує в межах 30 тис грн. Таких грошей у Тетяни немає. Проте поки що шукають препарати у волонтерів. В групах у соцмережах знайшла хлопчину, якому рік тому пересадили нирку. Йому держава видала ліки на пів року наперед. І він погодився поділитись препаратами із Тетяною.
Що відомо про донора
Тетяна і Юля, яким пересадили нирки донора, знають про нього небагато, бо інформація закрита. Проте зуміли довідатись, що його звали Володимиром, йому було 40 років і він проживав в Івано-Франківську. Чоловік раптово помер від інсульту, а дружина Василина дала згоду на трансплантацію його органів. У нього була сім’я і діти. Скільки їх і якого віку, Тетяна поки не знає.
— Ми з Юлею вирішили: тільки відійдемо та трохи наберемось сил, поїдемо до Василини, дуже хочемо з нею зустрітись, познайомитись і особисто подякувати, — зізналась Тетяна. — Завдяки її покійному чоловіку і непростому рішенню самої Василини, ми житимемо. Я їй дякую уклінно за своє життя. Я розумію, що для неї це дуже велика втрата. Не знаю, чи є їй кому допомогти, чи має вона батьків. Просто велике дякую за моє життя! І що моя дитина матиме маму…
На пересадку органів черги шалені, каже Тетяна. На жаль, у Львові тоді не було жодної людини на пересадку серця чи печінки. А Харків чи Київ зараз не приймають. Тому у донора вилучили лише нирки. Володимир своїм життям врятував два інших.
— Я хочу подякувати родині, друзям, знайомим і навіть всім людям, які мені фінансово допомагали та підтримували, багатьох з них я навіть не знаю, — каже Тетяна Смерека. — Щиро дякую нашим тернопільським лікарям, які боролись за мене, і львівським медикам Лікарні швидкої допомоги. Нехай усім вам Бог віддячить сторицею. А я тепер довго житиму і щодня молитимусь за вас…
