Важке поранення, постійні допити, утиски та відсутність нормальних умов – через усе це пройшов боєць Олег Кравець із Тернопільщини. Його вважали зниклим безвісти, та він вижив і нарешті повернувся додому. Як кажуть рідні: змарнілий, але нескорений.
29-річний Олег Кравець родом із села Слобідка. У дитинстві займався плаванням. Закінчивши школу, вступив до вищого професійного училища №4 імені Паращука в Тернополі, де здобув спеціальність будівельника. Працював як в Україні, так і за кордоном, пише 20 хвилин.
У громаді його знають як щирого, відкритого, доброго хлопця. Він завжди прийде на допомогу, підкаже та підтримає. З тих, хто показав свою любов до Батьківщини не словом, а ділом – адже для нього важливо, щоб рідні жили у спокої, мирі та незалежній Україні. Більше про життя захисника, його службу та відновлення після полону розповідає мама Галина Кравець.
Вперше до військової справи Олег долучився у 2018 році – проходив строкову службу, а після завершення потрапив до резерву. Він жив, планував, працював і турбувався про рідних. За кілька тижнів до початку повномасштабного вторгнення навідався у рідну Слобідку – затримався через хворобу мами.
– Олег завжди такий добрий, але рішучий. Якщо щось вирішив — не переконаєш. Так було і з армією… Коли зранку 24 лютого 2022 року побачив новини – без зайвих вагань зібрався з друзями і пішов до військкомату. Я плакала, благала трохи почекати. А він сказав: «То що, мамо, я буду сидіти вдома? Я маю ховатися? Не буду ховатися, а піду з хлопцями захищати Україну». Кілька днів на збори і вже 28 лютого він був у військовій частині, – пригадує пані Галина.
Олег долучився до 141-ї окремої механізованої бригади. Спочатку виконував тилові завдання як водій – перевозив пальне. Згодом його перевели ближче до лінії фронту – на Схід та Південь України, а з водія – на стрільця.
– Де б він не був, ніколи не скаржився. Якщо була можливість – телефонував. Завжди казав: «Все добре, тримаємося, ви бережіть себе». Інколи говорив, що йдуть на позиції, замінюють хлопців. Через це не завжди міг приїхати у відпустку. Бабуся Стефа, яка вже померла, просила берегти себе, не їхати на Схід. Вона молилася за нього. І я вірю, що її молитви його й зберегли, – каже мама.
10 лютого 2025 року Олег разом з побратимами виїхав на позиції поблизу Великої Новосілки на Донецькому напрямку. Того дня він востаннє виходив на зв’язок із рідними.
– Він написав мені, братові, хресній Олі. Попередив, що щонайменше п’ять днів не буде зв’язку, щоб ми не переживали. Але як не перейматися, коли бачиш, що росіяни захоплюють території, знищують усе на своєму шляху, – зітхає Галина. – Ні через 5, ні через 7 днів він не вийшов на зв’язок. А вже 18 лютого прийшли з військкомату й повідомили: «Олег не повернувся, зник під час виконання бойових завдань, має статус безвісти зниклого». Я кричала, плакала… Невже я більше не побачу його? Невже більше не обійме?
Пережив жахи полону
Рідні, друзі та сусіди підтримували родину. Почали шукати Олега у ворожих каналах і групах. І їм вдалося – знайшли списки та світлини бійців, взятих у полон саме в тому населеному пункті.
– Навіть відео знайшли. Там видно, як Олега беруть у полон. Він каже, що з Тернополя, називає свій позивний, просить не вбивати його. Обличчя замилене, але голос своєї дитини я впізнала. Усі ці докази передала в поліцію та військкомат, щоб офіційно підтвердили полон і почали працювати над його поверненням, – розповідає мама.
Як стало відомо після повернення, Олег потрапив у полон після важкого бою. Отримав контузію та поранення – куля пробила п’яту. Разом із побратимами вони відбивали штурми, але сили були нерівні – ворог накривав артилерією, закидав мінами.
– Його утримували в колоніях на Донеччині. Постійні допити, погрози, нелюдські умови. Але добре, що надали медичну допомогу – наклали гіпс на поранену ногу. Він два місяці був у госпіталі, – додає пані Галина.
Справжнє диво
10 червня пані Галина почула довгоочікуване: «Ваш син на підконтрольній території України». Олега повернули додому в межах обміну тяжкопоранених і хворих військовополонених.
– Подзвонили з Координаційного штабу, сказали: Олег уже в Україні. Я не могла повірити, подумала, що це аферисти. Бо знаю, що наших хлопців роками тримають у полоні. Але коли дали поговорити з ним – я плакала, не могла стриматися. Це було щастя, – згадує мама.
Зараз Олег перебуває в санаторії, проходить медичне обстеження. Серйозних захворювань не виявили, але є проблеми зі спиною, ногою та тиском.
– Він завжди був такий міцний, кремезний хлопака. А зараз схуднув, болить спина, тиск скаче. Має ще здати аналізи, перевірити ногу, чи правильно зрослася. Сліди від зав’язок на руках ще видно – там, де тягнули, коли брали в полон. Але тримається, хоче забути все те пекло. Ми підтримуємо його як можемо. Вже відправляли посилку з речами. Дуже чекаю на зустріч, хочу обійняти свого сина, – додає пані Галина.
Нещодавно Олега Кравця нагородили почесним нагрудним знаком «Сталевий Хрест».
Сусіди, знайомі та односельці щиро радіють, що хлопець живий і повернувся. У Слобідці вже готуються зустрічати свого героя з прапорами, обіймами й подяками – за незламність, силу духу і захист.
Джерело: 0352.ua
