19 листопада став чорним днем для Тернополя. Під час ракетного удару загинули 17-річні студенти Артем Малюта та Руслан Бобик — друзі з дитинства, які жили в одному будинку на вулиці 15 Квітня. Вони разом ходили в дитсадок і школу, обрали технічні спеціальності та мріяли про майбутнє, пов’язане з автомобілями.
Того ранку родина Артема прокинулася від вибухів — повітряної тривоги не чули. Батьки з дітьми вибігли з під’їзду й попрямували до укриття, коли стався удар. Мати хлопця Наталя згадує про хаос, страх і відчайдушні пошуки сина. Того дня разом із Артемом загинув і його найближчий друг Руслан — хлопці були поруч до останньої миті.
Спогадами про хлопців із Суспільним поділилися їхні близькі.
Родина Наталі Малюти мешкала в будинку на вулиці 15 Квітня, 31, біля якого 19 листопада влучила російська ракета. Жінка пригадує ранок, коли був приліт, то повітряної тривоги родина не чула — прокинулися вже від вибухів. Разом із чоловіком і дітьми вийшли з під’їзду та пішли в укриття. У цей момент стався удар.
"Я була на землі, встала, потім бачу, що чоловік виходить увесь у крові. Я почала питатися, де Артем, бо мала, бачила, трохи відбігла вперед і ніби побігла до школи. Тоді чоловік відтягував подруги маму до садка. І я побігла до школи переконатися, чи дочка є, може, там малий. Це був шок. Забігаю, дивлюся, а мала сидить вся в крові, на парті, така перестрашена. Я питаюся її, чи є Артем, вона сказала, що нема. Я намагалася ще раз вибігти, але тут щось летіло — ми назад до школи. Тоді вже відбій почався. Ми вилетіли з тої школи, я зразу побігла до будинку. Підбігла я до під’їзду, бачу, що там троє обгорілих, але ж то в шоці і не усвідомлювала", — говорить мати Артема Малюти Наталя.
За її словами, у той день загинув і друг Артема — Руслан Бобик. Хлопцям було по 17 років. Вони товаришували з дитинства.
"Наші Артем і Руслан — вони два друга були. Вони змалку виросли, ходили разом у садочок, у школу, на плавання разом. На море їхали разом, в Карпати — усе разом. І так вони разом біля під’їзду загинули двоє".
Зараз Наталя з чоловіком та донькою проживають у знайомих. Вона розповіла, що залишилося від їхньої квартири.
"Кухня була. Я любила готувати для сина. Він дуже любив бограч. Усе щось зварю, спитаюся: "Артеме, як там? " — похвалить, скаже, що дуже смачно. Він з 10 -12 років уже собі міг і почистити картоплю, насмажити, суп зварити. Ми раз із чоловіком, пам’ятаю, були на роботі і приходимо, відкриваємо двері й чуємо: щось так пахне. Думаю, що таке, ніби нікого нема. Ми приходимо, а Артем говорить , що мама, я варив суп".
Артем з дитинства цікавився автівками, після закінчення 9 класу пішов навчатися на слюсаря та електрогазозварника. Руслан навчався за спеціальністю "Автомобільний транспорт". Вступили хлопці до Технічного фахового коледжу Тернопільського національного технічного університету.
"На першому курсі він купив набір з викрутками. Боже, як він тішився ними. Майбутнє в нього мало бути дуже хороше. І ми дуже великі надії на нього мали. Чоловік, я, бабця з дідом мали би підтримку, поміч. Він уже такий ставав дорослий. Від березня став такий мужній, дорослий. Я ним гордилася", — говорить Наталя Малюта.
В Артема було багато друзів. Жінка розповіла, що одразу після пар хлопець ішов гуляти.
"Це майданчик, на якому ми тут з Артемом і Русланом проводили багато часу, збиралися компанією і грали футбол", — говорить друг Артема і Руслана Андрій Будзівула.
Андрій із Артемом та Русланом почав товаришувати у 8 класі.
"З Артемом більше часу я проводив у ВАЗі, ми весь час його крутили. А з Бобиком більше так згадується, що ми їздили в Карпати з класом, хоча ми були різні класи, але так здружилися і поїхали влітку".
Віктор Ничвидюк живе в сусідньому будинку. Він зазначив, що з хлопцями дружив з дитинства.
"У компанії хлопці були дружні. Руслан був дуже веселий, та й Артем — вони двоє були дуже веселі хлопці. Артем відрізнявся від Руслана. Артем дуже любив техніку, щось робити, крутити, автомобілі він дуже сильно любив. Руслан — любив гарно вдягатися. Був дуже веселий хлопець, дружній".
Артем Малюта і Руслан Бобик були однокласниками. Навчалися в Тернопільській загальноосвітній школі № 26.
"Хлопці тут навчалися з 5 по 9 клас — я була їхнім класним керівником. Хоча знаю їх набагато довше. Ще в початковій школі я викладала в них англійську мову. Переважно хлопчики сиділи за останньою та передостанньою партою ", — говорить класна керівниця Артема та Руслана Неля Романюк.
Класна керівниця хлопців Неля Романюк має фото їхнього класу. Жінка розповідає, що у школі є традиція — щороку робити фотосесію на шкільний літопис.
"Ось тут у мене є фотографія дітей у 3-В класі, це початкова школа, коли їхнім класним керівником була ще Марія Михайлівна. І є наші хлопчики на фотографії. Оце Руслан і Артем. Далі діти перейшли у 5 клас, я стала їхнім класним керівником, тут вони вже трошки доросліші на два роки. 5-В клас, це вже в цьому класі ми фотографувалися. Дружній їхній колектив шкільний. У 9 класі, остання наша така спільна фотосесія в школі, коли діти знімалися вже в кінці навчального року", — говорить класна керівниця хлопців Неля Романюк.
Артема Малюту поховали на Тернопільському міському кладовищі, а Руслана Бобика — на Микулинецькому разом із бабусею Ярославою. Вона померла 2 грудня через травми, отримані під час прильоту.
"У нашій пам’яті вони залишаться назавжди, коли ми дізналися про втрату цих двох учнів, це було дуже болісно. Вони були щирі, хороші, гарні, товариські хлопці. Всі їх любили, однокласники їздять на цвинтар. Вони були хорошими друзями, дружба їхня не переривалася. Ми їх будемо згадувати тільки як хороших, позитивних, щирих і добрих дітей", — говорить Неля Романюк.
38 людей загинули під час ракетного удару по Тернополю торік 19 листопада. Серед них — восьмеро дітей. Троє осіб досі вважаються зниклими безвісти.
Джерело: 0352.ua
