Для Олега Шелетина з Тернополя кава була не просто роботою — це була його мрія. Він мріяв відкрити власну кав’ярню і розвивати її разом із дружиною.
Але, на жаль, ця мрія так і не здійснилася: захисник, який уперше пішов на фронт ще у 20 років, знову став до лав оборонців після початку повномасштабної війни, брав участь у боях на Київщині, Харківщині, під Бахмутом і Покровськом. загинув під час бойового завдання. Тепер його справу продовжує Людмила, яка, в пам'ять про чоловіка, сама навчилася працювати баристою, пише Суспільне.
«Я приходжу на його могилу кожен день, тому що відчуваю тут його присутність. Ми планували дуже довге і щасливе життя разом».
«У мого чоловіка була позиція, що він повинен захистити державу, що він потрібен там. Ми дуже кохали один одного. Він також хотів зробити великий вклад у сім'ю, але розумів, що це неможливо, поки окупант збоку і поки в нашій державі таке відбувається. Бачив своє покликання у тому, щоби підтримати військо».
«Я навіть не можу спати, приїжджаю сюди. Відчуваю біль, що в мене його забрали. Насправді, це нестерпно. У нас з Олегом днями мала бути річниця весілля. Розумієш, що людини більше немає і вона тебе більше ніколи не обійме, не скаже доброго слова, а він завжди мене підтримував. Це була конкретно та людина, яку я шукала. І коли знайшла, то була дуже щаслива з ним. Мені дуже шкода, що так сталося, але висловлюю всю свою повагу до того, що він робив».
Про собаку
«До Олега приходжу з нашою собакою. Я подарувала її йому на день народження. Це було завжди його мрією, він дуже нею тішився».
«Вона його маленька копія, в неї завжди такі самі особливі рішення на кожен випадок, як і в Олега, і завжди нестандартний підхід, мислення».
«Вона дуже любила Олега, вона бачила в ньому лідера. Бо зі мною вона ще переговори веде, а от Олега слухала й гралася з ним гарно. Після того, як він не приїхав, вона кожен день заходила в кімнату і заглядала, а його нема. Дуже шкода, що не дочекалась його, так само, як і я».
Про кафе
«Це наша спільна з Олегом кав'ярня. Ми мріяли розвивати її разом, вносити від кожного свою лепту. Думаю, з часом наша спільна співпраця була б дуже продуктивною. Шкода, що ми не можемо цього робити разом, але я надалі буду продовжувати його справу».
«Одного разу ми з Олегом говорили про те, чим він би хотів займатись у житті. Він завжди говорив мені, що хотів би мати власну справу. Це завжди була кав'ярня».
«Мені потрібно було навчитися варити каву. Фактично, баристою був він, я взагалі недотична до цього. Мені довелось з самого початку навчитися, як варити, як воно працює, як смачніше, які правила цього всього. Але я розуміла, що це для нього важливо і я мушу це зробити. Тому що там він робить ще важливішу справу, я хотіла його підтримати».
«Хоч це було мрією Олега працювати в кав'ярні, та через службу він так і не зміг цього зробити. Мені дуже шкода, що він так і не відчув моменту управління своїм бізнесом, радості від того, як він процвітає. Я надалі буду продовжувати його мрію, нашу мрію».
Про знайомство
«У нас була гарна традиція — писати один одному листи. І ось я тримаю в руках багато листів, і кожен раз, коли їх читаю, мене відносить у спогади. Дуже добре, що вони залишились».
«Ось він писав: "Коханий котусю. Щиро вітаю тебе і нас з офіційним початком наших трепетних стосунків. Я дуже тішусь, що ти в мене є і радію кожному дню. Прийми від мене маленький презент, як знак про мою турботу та любов. Нехай твоя віра в наші стосунки буде міцна і непохитна".
«Познайомились ми з Олегом давно. Він вчився разом зі мною в ліцеї, але так сталося, що я перейшла в його групу, а він перейшов у коледж. Проте ми час від часу бачилися, підтримували дружбу, пересікались з нашими друзями».
«Наші стосунки почалися 2023 року, коли він приїхав у відпустку. Ми провели гарно час, після того він поїхав на фронт, а я поїхала працювати в Німеччину. Ми гарно спілкувалися, в нас так гарно все зав'язувалось. Він такий галантний завжди був, джентльмен, мені дуже подобалось, як він до мене ставився».
«Він зміг мені показати, що таке любов, що таке щастя. Хоч воно і тривало не довго, але є багато людей, які не можуть пізнати цього в житті. Він був тим, хто показав мені це відчуття, начебто ти під захистом у якогось ангела. Мені дуже шкода, що я не зможу відчувати цього в майбутньому».
Про війну
«Уперше на фронт він пішов у 2017 році. Відчував якийсь поклик, що потрібен там. Він навіть не повідомив своїм батькам, сказав, що їде на якісь навчання. Хотів зробити внесок у цю країну».
У 22-му році зразу став на захист держави. Вони були завжди в найгарячіших точках. Був у складі Добровольчого Українського Корпусу Правий сектор. Був добровольцем.
Мене надихають такі люди, бо вони дійсно розуміють, що це потрібно для нашої країни.
«Не просто так він взяв собі позивний Дуб. У дуба є міцне коріння, і він мав таке коріння в собі. Наскільки коріння велике, настільки дуб величний, настільки і він був величний. І його характер, його риси».
«Я буду завжди загадувати багато позитивних моментів, які в нас були. Мені завжди не вистачало такого чоловіка, як він, і завжди буде не вистачати тепер».
«Мій чоловік загинув у селі Вовче. Прилетів КАБ, по слідах видно, що він намагався втекти, але, на жаль, така спіткала доля, що загинув. Першочергово я не хотіла вірити в це. Мені завжди здавалось, що цього не може бути, і як я тепер буду без нього. Але коли побачила, його привезли сюди, то зрозуміла, що це закінчення нашої історії. Хоч у пам'яті буду тримати нашу історію й надалі. Наша кав'ярня буде мені нагадувати про нього».
Джерело: 0352.ua