До Дня партизанської слави, що відзначаємо сьогодні, спогади наймолодшого партизана розвідника Першої української партизанської девізії імені Сидора Ковпака Георгія Мельника звучали у Лановецькій райдержадміністрації, куди його на чашечку гарячого чаю запросив голова РДА Юліан Сірант.
У вишиванці і сивочолий Георгій Харитонович завзято розповідав про своє життя тоді, у далекому 1943 році, коли 6 липня вступив у лави партизанської девізії. Розуміємо, як важко було довести свою корисність справі дитині, однак саме наполегливість, витримка та впевненість у своїх силах та прагненнях визволити Україну і стали ключовими характеристиками для залучення нашого земляка до партизанських військових дій.
«Я хитрим способом підкрався до загону Ковпака, коли вони прямували на Прикарпаття через Лановеччину та Шумщину. У ті часи, в нас вдома, жив радянський льотчик-розвідник Олександр Гур’янов, і коли він вирушив до партизанів, я пішов з ним. Звичайно ж, брати в загін мене ніхто не хотів, бо ж замалий. Однак попри вік, я дуже був злий на фашистів, які забрали мого старшого брата в Німеччину. І, обманувши одного бійця, сів в останню хуру і поїхав з ними. Знайшли мене вже через 50 км. Куди ж їм було діватися? Назад не відправлять», – так розповідає Георгій Харитонович про свій вступ до партизанських лав.
Неможливо до кінця зрозуміти, як десятирічний хлопчик мав таку відвагу, прагнення та волю йти у невідомість від рідного дому. А в селі залишилася мати, яка і не відразу зрозуміла, що замислив син.
Наступне, що згадує герой нашої статті, це одиночна камера, нари на третьому поверсі та спрага і голод протягом шести днів. Коломийська в’язниця надовго закарбувалася у пам’яті Георгія Харитоновича. Виснаженого та хворого визволили малого партизана і відвезли до сільського священика, щоб доглянув та виходив. Про цей період своєї партизанської служби Георгій Харитонович говорить із особливим трепетом та вдячністю, адже саме завдяки доброті та піклуванню отця, наш земляк залишився живим.
Деякі історичні факти коментувати Георгій Харитонович не береться, оскільки каже, що правда залишилася на тих далеких сторінках минулого. Сьогодні ж маємо думати і говорити про теперішню ситуацію – важко вкотре переживати втрати українських воїнів, які, як і він тоді, виборюють волю та незалежність Україну.
Сьогодні Георгій Мельник – дійсний член Академії соціального управління, академік, голова Лановецької районної організації «Союз організації інвалідів України», полковник ЗСУ у відставці, письменник, автор численних публікацій та книжок.
