«Це був такий час, що за коляду і вертеп могли посадити»
Автор:
20 хвилин
Наприкінці 1988 року, у період так званої «української весни» ,тернопільська молодь вирішила вийти у місто з вертепом. У них було багато труднощів та перешкод, та врешті 5 січня 1989 року вертеп виступив на Театральному майдані. А згодом учасники дійства об’єдналися у товариство з офіційною назвою «Вертеп».
Товариство «Вертеп» зібрало прогресивну молодь Тернополя. Серед них були поети, письменники, художники. Багато учасників «Вертепу» згодом стали політиками, громадськими діячами, науковцями, успішними підприємцями. З товариством «Вертеп» пов’язані такі відомі особистості з Тернопілля як телеведучий Ігор Пелих, професор Варшавського університету Ростислав Крамар, доцент Львівського університету ім. Івана Франка Андрій Вовчак, режисер Іван Ясній, продюсер Руслан Юрченко, військовий капелан Петро Бурак, громадсько-політичні діячі Іван Гавдида, Тарас Гребеняк, Володимир Стаюра, Марія Чашка, Марія Подибайло, Любомир Крупа, Володимир Росоловський, Петро Шимків, активні пластуни Олег та Віта Мушій, літературознавець та видавець, доцент Києво-Могилянської академії Ростислав Семків, підприємець Андрій Строєвус, народний майстер Ярослав Осадца, керівник родинного гурту «Великодні зернятка» - матір семи дітей Оксана Гребеняк. Упродовж 2018-2019 років «Вертеп» святкує своє 30-річчя. У ці зимові різдвяні дні голова товариства «Вертеп», а також один із його засновників Василь Когут поділився спогадами про створення цієї організації.
Вирішили поставити вертеп
- Ми з друзями хотіли провести у Тернополі відкрите святкування Різдва з вертепом. Але ця традиція у нас за радянських часів була заборонена, - розповідає пан Василь. - На той час, коли почалася хвиля українського відродження –а це1988-1989 роки, у Львові вже діяло «Товариство Лева». Мій товариш Роман Олещук, який вчився у Львові і контактував з цим товариством, приїжджав та розповідав, про їхню діяльність. Одного разу він запропонував організувати вертеп у Тернополі. Проте коли ми почали шукати людей для вертепу - це виявилося проблемою, тому що потрібна була молодь. А я вже не був студентом, на той час працював на комбайновому заводі. У цьому починанні мене підтримав лише один мій давній шкільний товариш Микола Богів, з яким я і почав втілювати нашу ідею разом у життя.
- Хтось зі знайомих запропонував сходити на збори товариства «Ноосфера», - пригадує Василь Когут. - Це було єдине неформальне об’єднання, яке займалося екологічними питаннями. В них була секція що займалася відродження національних традицій, однак діяла більше формально. На першій зустрічі ми розповіли, що хочемо поставити вертеп, та публічно з ним пройти містом. Однак учасники «Ноосфери» були старшими людьми і не пристали на цю пропозицію. Проте завдяки їм вдалося познайомитися з заступником голови фонду культури Тернопільської області Святославою Ященко, яка підтримала цю ідею та почала шукати способів, аби втілити задумане в життя.
Підтримали Герета та Олійник
Згодом вдалося знайти і учасників вертепу.
- Професор Роман Гром’як організував товариство української мови у стінах Тернопільського педінституту (нині педуніверситету - ред). Прийшовши на установчі збори цього товариства я зустрів активних студентів. Серед них - Ростислав Крамар, Богдан Гордасевич, Наталія Клибанюк, Юрко Тима. Це був листопад 1988 року, - пригадує Василь Когут. - Після закінчення зборів я підійшов до студентів і розповів їм, що хочу організувати вертеп. Вони підтримали, адже теж горіли такою ідеєю. Згодом ми почали проводити репетиції. Перший вертеп налічував 21 особу. Нажаль через велику плинність учасників, не вдавалося освоїти сценарій, бо люди покидали репетиції. Крім того, як стало відомо, обласна влада категорично була проти будь-якого вертепу, а тим більше публічного.
- Мудру пораду нам дав Ігор Герета , - аби ми звернулися за підтримкою до Бориса Олійника, який на той час очолював фонд культури СРСР. Герета сказав: «Надішліть телеграму і зазначте, що ви хочете відроджувати у Тернополі народні традиції, а обласна влада забороняє», - розповідає Василь Когут. – Це спрацювало і одразу наступного дня після того, як відправили телеграму усе стало на місце, перепони зникли і врешті нам запропонували виступити з вертепом у педінституті на концерті присвяченому 125-ї річниці з дня народження Бориса Грінченка. Це було 2 січня 1989 року. Усі були окрилені, завзято готувалися. Частково з костюмами нам допоміг драмтеатр. На концерті у педуніверситеті зал був набитий глядачами. Коли ми увійшли з колядою «Нова радість стала» з бічних дверей, несподівано усі встали і почали аплодувати та разом з нами колядувати. У багатьох були сльози на очах. Ми не сподівалися такої реакції!
Вийшли на Театральний майдан
Після виступу в педінституті молодь хотіла вийти з вертепом у місто. Але з’явилася інформація, що чекають провокатори. І мовляв краще туди не йти.
- Але студенти всі рвалися в бій. І ось 5 січня ми зібралися в домі Романа Олещука, оскільки наші батьки були приятелями, що зазнали політичних репресій. - розповідає Василь Когут. - Батьки вирішили нас супроводжувати дорогою до центральної ялинки, бо переживали за нас. Одягнувшись у вертепівські строї, з Віфлеємською зіркою попереду, ми вийшли на проспект Степана Бандери (на той час вул. Леніна), пройшли біля будівлі КДБ, далі через залізничний вокзал, вийшли на вулицю Чорновола ( тоді Залізнична), попрямували до Театрального майдану. Перехожі були здивовані, хтось з людей став на коліна і перехрестився, старенька бабуся заплакала. Емоцій було багато. Біля Театрального майдану, люди нас оточили, і ми на сходах драмтеатру показали вертепне дійство. Гучна музика «Миллион алых роз» практично все заглушувала, але глядачі уважно нас слухали. Тут з’явилися провокатори, але люди не дозволили їм нічого зробити. Після виступу ми вирішили йти в місто колядувати до своїх знайомих, родичів та викладачів. Від Театрального майдану рушили до зупинки біля кооперативного технікуму, а весь натовп пішов за нами, організувавши несанкціонований похід по місту. Ходіння з вертепом закінчили 10 січня, у підсумку наколядували 1190 карбованців. Це була велика сума.
- Зібралися у домі Романа Олещука, написали протокол, де вказали, що із зібраної суми перечислюємо 690 карбованців у Тернопільський фонд культури на спорудження пам’ятника Соломії Крушельницькій і 500 - на створення молодіжного клубу з відродження народних традиції при товаристві української мови, - каже Василь Когут. - Однак ці кошти за нашою згодою, обласний фонд культури пізніше віддав на спорудження пам’ятника Іванові Франку.
Об’єднали більше 200 людей
Вперше офіційно назва «Вертеп» прозвучала 2 січня 1989 року, коли на виступі у педінституті вертеп зі сцени представив викладач Володимир Колінець.
- Ректор педінституту Володимир Кравець був вражений вертепом, - пригадує член товариства «Вертеп» Володимир Карадогін, який на той час був студентом-філологом. -І тоді хтось пожалівся, що немає приміщення для відродження українських традицій. Адже товариство «Вертеп» не лише займалося відродженням різдвяного дійства, а і гаївок, купальських традицій, весільних обрядів, народних ремесел. Ректор пообіцяв нам виділити приміщення. Наступного дня я був у нього в кабінеті і нагадав про обіцянку. Врешті нам дали колишню ленінську кімнату . Уявіть собі сцену: погруддя Леніну, червоні знамена, ми виносимо увесь цей хлам і натомість встановлюємо портрет Шевченка, бюст Франка, вишиванки. Це була перша кімната, де ми проводили репетиції і перший вертепівський музей, де зберігали народні та весільні строї, свою різдвяну атрибутику.
Установчі збори товариства «Вертеп» відбулися 23 лютого 1989 року.
- У цій же згаданій кімнаті Ростислав Крамар запропонував створити товариство і усі присутні на той час вступили до лав Вертепу. Нас налічувалося 30 осіб, - пригадує Василь Когут. - Першим головою товариства був обраний студент-філолог, поет Богдан Гордасевич.
Загалом товаристо «Вертеп» об’єднало більше 200 чоловік. Учасники товариства їздили по всій Україні та за її межі і несли українську пісню, ходили на політичні акції. Філії товариства діяли навіть в Запоріжжі та Херсоні. Вертепівці відроджували народні ремесла – бісероплетіння, вишиванки, плетіння соломкою, писанкарство, українські весільні традицій. Зібрані матеріали частково передали до обласного краєзнавчого музею, деякі з них опрацювали та видали у брошурах та книжечках. Зараз у планах видати решту раніше зібраного матеріалу, а також книжку про товариство «Вертеп» .
Від народження «Вертепу» вже минуло 30 років, його учасникам нині вже понад 40-50 років, багато з них роз’їхалися різними містами України та світу. Та вони дотримуються своїх поглядів та ідей і передають надбання своїм дітям. В період різдвяних свят збираються родинами аби разом заколядувати.
- Ми і надалі залишаємося великою родиною, адже багато хто поєднався у шлюбі, стали кумами та просто добрими приятелями-однодумцями, - каже Василь Когут. - Вертепівці залишаються активними громадянами свого краю, беруть участь у громадських заходах, пропагують та розвивають народні традиції, є організаторами різноманітних громадських починань, підтримують наших військових на сході України, дехто сам безпосередньо бере участь в АТО і перебуває на передовій. І як йдеться у пісні, яку написала вертепівка Оксана Вовчак «Це йде життя під назвою «Вертеп»».
