“Шахтар” – “Динамо”: 1:0
Підставивши ногу під удар динамівця Шапаренка в останній відчайдушній атаці киян, захисник “Шахтаря” Кривцов ніби оформив своє право вважатися головним героєм матчу. На 18 хв. він відгукнувся на подачу з кутового і, перестрибнувши динамівця Шабанова, увігнав м’яч у ворота Бущана. Цей гол в підсумку виявився єдиним. Кривцов, вочевидь, приймав вітання від партнерів і вболівальників, а от я скористаюся можливістю привітати життєрадісну одеситку Наталію, яка приїхала в гості до сусідів: саме її висловлений у дещо жартівливій формі (яка ж Одеса без цього?) прогноз на матч виявився правильним.
Якщо вболівальники “Динамо” очікували продовження приємних вражень від кубкового поєдинку цих же команд десятьма днями раніше, то на них чекало розчарування. Основи для нього були закладені ще грою з “Копенгагеном”, коли киянам, може, й не бракувало впевненості у власних силах, зате відчутно бракувало злагодженості й сконцентрованості у вирішальні моменти. Останній недолік наче заповзявся (вже вкотре) персоніфікувати люксембуржець Родрігеш, який цього разу вийшов у стартовому складі. Складається враження, що цей хлопець краще вражає власні ворота, ніж чужі (як це було у весняній грі Люксембург – Україна).
Два “вбивчі” і, фактично, єдині з боку”Динамо” моменти він успішно змарнував: перший раз – виведений на ударну позицію кимось із партнерів, і другий раз – вийшовши на неї сам. Знову може виникнути не дуже приємне для селекційної служби “Динамо” запитання: чи конче було тягнути до стольного Києва таку унікальну “футбольну перлину” аж з Японії, де він раніше виступав? Такий спосіб кадрової політики чимось нагадує той, що його колись, у 60-ті роки, практикувала команда у одному з сіл Гусятинського району, де часто доводилося бувати (“Хлопці, а вон там через два села, кажут, один хлопец файно грає – треба го закликати…”). Не знаю, можливо в даному випадку передусім бралося зовсім незайве для нас нині співвідношення “ціна-якість”, але саме з якістю, як видається, суттєві проблеми. Про центрфорварда, як такого, у звітному матчі можна було фактично забути, тому майже все, що вкладається в поняття створення загроз воротам суперників лягло на хавбеків і крайніх оборонців. Однак лише одну-єдину з них (та й ту такою можна назвати з натяжкою) створив Гармаш, котрий вийшов на заміну. Денис помітив, що П’ятов вийшов трохи задалеко з воріт і намагався закинути м’яч йому “за комір”, але вийшло – вище воріт.
Висновки з кубкового матчу краще зробив тренерський штаб гірників – це було очевидно, навіть із врахуванням більшої втоми киян, котрі мали на один день менше для відпочинку після поєдинку Ліги Європи. У старанні динамівцям не відмовиш, і такого рівня безладу з їхнього боку, який спостерігався в деяких українських “Ель класіко” часів О. Блохіна і Ю. Сьоміна, цього разу не було. Попри це, закономірність перемоги “Шахтаря” сумнівів не викликає – як не намагалися “допомогти” киянам їхні “безбашенні” фанати, спровокувавши Тайсона на інтернаціональний жест із використанням середнього пальця і, як наслідок, вилучення його з поля після тривалої паузи у матчі.
Треба дивитися правді у вічі: навіть перемога у цьому матчі навряд чи робила б шанси “Динамо” наздогнати в турнірній таблиці “Шахтар” дуже великими. Ну, а вже тепер, коли очковий гандикап зріс до 13 очок… А тут ще й “Зоря” і “Десна” не від того, щоб довести, що вічних авторитетів у футболі не існує – де, приміром, нині колись грізні “Гамбург” чи “Ноттінгем Форест”? У нас подібна “релегація” (заслання, вибування у нижчий клас) здається малоймовірною – в тому числі й через малу кількість отих авторитетів. Але ж може прийти час, коли для того ж “Динамо” постійне животіння у Лізі Європи стане єдиним способом нагадати про себе…
Ігор Дуда
