«Ми жили війною ще з юнацтва»: спогади друзів про пластуна Миколу Муравського, який спочив з Богом
Автор:
Наталія БУРЛАКУ
«Я пішов на фронт, бо розумію, що не зможу жити спокійно, якщо не докладуся до всіх процесів, що відбуваються. Якщо не зроблю все для України. Це моя громадянська позиція. Ми жили війною ще з юнацтва, їздили по вишколах, готувалися, самі не знаючи, до чого…», - так щиро говорив Микола Муравський під час інтерв’ю для проєкту «Вільні люди».
Друзі згадують, яким добрим, справжнім та позитивним був Микола. На жаль, від нас йдуть найкращі, кажуть вони. Микола Муравський, учасник Революції Гідності, пластун і доброволець неоголошеної російсько-української війни, помер 4 січня.
Ніхто не знає, що саме трапилося. Чому такий мужній, сміливий, відчайдушний патріот пішов назавжди… Обставини смерті молодого чоловіка встановлюють, попередня версія – самогубство. Але всі, хто знали Миколу, не можуть повірити в те, що трапилося. У нього лишилися дружина та двоє діток. Ще стільки нездійсненних планів та мрій! Не витримала душа Героя, друзі шкодують, що не змогли передбачити біду та зарадити нещастю. Хто знає глибини людської душі? Немає вона дна, саме так пишуть класики. І так воно є…
Допомагав бійцям на Сході
Сум огорнув серця всіх, хто знав Миколу. Нині не хочеться говорити про горе, друзі згадують приємні моменти і те, яким був чоловік.
- Він був справжній, веселий, добрий, життєрадісний, - каже Ромко Задорожний. – Ми з ним бували у мандрівках. Він викупив один наш файнобус. І потім вже ним їздив на Схід, бо був волонтером. Важко говорити зараз, важко на душі, - говорить Ромко.
Микола Муравський з позивним «Цибуля» проживав у Озерній Зборівського району. Був учасник АТО/ООС, 8-й батальйон «Аратта» УДА. У 2006 вступив до Пласту, підготовчий курінь ім. Омеляна Польового станиці Зборів на Тернопільщині. Доброволець пластового куреня «Орден Залізної Остроги». Навчався у ЛНУ ім. Івана Франка. Активний учасник Революції Гідності. З початком військових дій на Донбасі займався волонтерською діяльністю в зоні АТО. З 2017-го до осені 2018-го воював у складі батальйону «Аратта». У грудні 2018 заснував фермерське господарство «Патріа Террам».
«Наполегливий, завжди йшов до кінця»
- У моїх спогадах – він досі малий і цілеспрямований, - розповідає тернополянин Назар Зелінка. – У «Пласт» він прийшов у 2006-му. Впертий такий, але завжди цілеспрямований і добрий. Я приймав у нього присягу. По ньому було видно: він не з тих, які здаються, він іде до кінця. Я знав, що він залишиться у «Пласті».
Скаутська організація стала для Миколи другим домом.
- Ми з ним зустрічалися на таборах, зборах «Пласту», на старшопластунських куренях, - продовжує Назар Зелінка. – Після демобілізації він активно сприяв створенню осередку «Пласту» в с. Озерна. Організовував довкола себе дітей, хотів виховувати їх у дусі патріотизму та щирої любові до України. Насправді це поодинокий випадок, коли хтось хотів розбудувати організацію навіть у межах села. На жаль, цю справу не вдалося довести до кінця.
Сумно, каже Назар. На жаль, час не повернути….
Любив відпочити від цивілізації
Микола був не тільки патріотом, а й невиправним романтиком, додає тернопільський мандрівник Борис Гора.
- Він не міг бути осторонь. Та і його вчинки говорять усе. Він не сидів, склавши руки і не поїхав на війну, бой ого попхали, вибачте, в одне місце. Він пішов сам, як патріот України. Він ніколи не був байдужим. Микола був дуже мотивованим. Він вірив у майбутнє країни, - каже Борис.
Чоловік знав покійного ще хлопцем. Адже, каже, Микола із йог осином разом були в «Пласті». Час від часу Муравський приїжджав додому до Гори.
- Двічі на рік він бував у мене з друзями чи сам. Хотів відпочити від буденності, від цивілізації. У душі він був невиправним романтиком. Любив подорожі, природу. Не знаю, що трапилося. Певно, не витримав того абсурду, що нас оточує. Війна триває, багато хлопців загинули, а та політична вседозволеність триває. Важко таке пережити тим, хто всім серцем – за Україну. Микола пішов від нас в інший світ. Чи сама, чи помогли… не знаю. Але є ще інші, тош наш обов’язок – пильнувати їх, хто знає, що в них на душі. Треба цих живих рятувати.
На сторінці Миколи у Фейсбуці друзі лишають прощальні пости. Не можуть повірити в те, що сталося. Шкодують, бо не змогли розгледіти біду, не змогли вберегти… На жаль, часу не повернеш назад.
«Життя – Україні, серце – коханій, душу – Богу, честь – собі», - такими були останні слова Миколи Муравського. Йог сторінка у соцмережах ще жива, там купа всього про добро, справедливість, сир та Україну.
Редакція «20 хвилин» висловлює щирі співчуття родині. Вічна память!
