“Інтер” – “Шахтар” – 5:0
Відразу – малесенька краплинка бальзаму на душу наших вболівальників: це не найбільша поразка “Шахтаря” у єврокубках – декілька років тому в play off Ліги чемпіонів від “Баварії” отримали 0:7. І це не той шок, який був після матчу ЧС-1986 р. СРСР – Бельгія, коли майже всі були впевнені в перемозі. І навіть, напевно, не відчуття “Манчестер Сіті” після нещодавньої поразки від значно дешевшого за вартістю гравців і менш рейтингового “Ліона”. Не кажучи вже про емоції “Барселони” після 2:8 від “Баварії”.
Невдачу “Шахтаря” передбачав перед матчем багато хто, в тому числі – й більшість тернопільських прогнозистів. Не думалося, звичайно, що вона буде такою дошкульною і, сказати б, безнадійною. Однак перед грою доводилося чути, що Луїш Каштру підготував для “Інтера” якийсь сюрприз; що “Шахтар” зараз на піднесенні й може сподіватися на успіх; порівнювався рівень команди зразка 2009 р., коли вона перемогла в тодішньому Кубку УЄФА. У зв’язку з цим знову напрошуються історичні аналогії. Перед матчем ЧС-2006 проти Іспанії теж доводилося чути глибокі й грунтовні розмірковування про те, як команда О.Блохіна протистоятиме суперникам. Картина видавалася доволі оптимістичною, але в підсумку вийшло майже те ж, що вчора в Дюссельдорфі – 0:4. І перед поєдинком 1/4 на тому ж турнірі проти італійців шанси нашої збірної теж оцінювалися доволі високо; аналітики в студії й спортивних виданнях сходилися на тому, що перемога цілком реальна. А що вийшло? Вийшло 0:3 і безпомічно розведені руки: нічого не вдієш – клас є клас.
Клас. Його предметний урок дав учора “Інтер” “Шахтареві”. Причому, як видалося, дав без особливого напруження – склалося враження, що “синьо-чорні” футболки навіть не особливо просякли потом. Кожна команда грає так, як їй дає це робити суперник. Це – давня футбольна істина. Вчора “інтерісти” дали гравцям “Шахтаря” потішитися величезною кількістю передач впоперек поля і назад і перевагою у володінні м’ячем. Однак усі ці ТТД не були підготовкою до наступного загострення ситуації, а несли на собі відбиток якоїсь безпорадності – “гірники” часто просто не знали, що їм робити з м’ячем. Щоразу, коли наші футболісти наближалися до штрафного майданчика суперників, здавалося, що вони натикаються на якусь невидиму стіну, пробити яку їх так і не вдалося. Грамотно побудований захист італійців, що починався відразу за серединою поля, “гасив” усі потуги Марлоса, Тайсона, Патріка. Воно, зрештою, й не дивно, адже саме в “Інтері” ще 60-х років зародилася відома оборонна тактика “катеначчо”, що створювала серйозні, часто нездоланні перепони для атаки суперників. Варіант отого catenaccio успішно застосувало вчора нинішнє покоління nerazzurri.
Але ж звідки, за акценту на захисних діях, взялися 5 м’ячів у воротах “Шахтаря”? У “Інтера”, крім зцементованих оборонних редутів, є ще й дует форвардів світового класу: Мартінес і Лукаку. Перший вже на початку гри скористався ляпом П’ятова, котрий невдало вибив м’яч, і неуважністю Кривцова й відкрив рахунок. Лукаку в першому таймі перебував у затінку, а в другому, скориставшись тим, що гравці “Шахтаря” увійшли у стан ступору, розгулявся сповна й відзначився дублем. Ще по голу на рахунку Д’Амброзіо і того ж таки Мартінеса. На “гірників” у ті хвилини просто боляче було дивитися. Звичайно, виникало запитання: чому так сталося? І відразу ж напрошувалася відповідь: клас, все той же клас. Навряд чи allenatore “Інтера” Антоніо Конте не спав ночами, вивчаючи манеру гри “Шахтаря”, але команду свою до півфіналу привів у повній бойовій готовності. Тому й виглядали безпомічними, а то й зовсім непомітними на полі лідери гірників. Об’єктивні причини цього лежать на поверхні: одна справа – трощити ФК “Львів” чи нинішнє “Динамо” і зовсім інша – мати в Серії А суперниками амбіційні “Ювентус”, “Лаціо”, “Рому”, “Мілан”…
Замість резюме: рівень нинішнього “Шахтар” дозволяє йому (хоча й не завжди) диктувати умови командам на кшталт “Базеля” і “Вольфсбурга”. Однак між дітищем амбіційного Р.Ахметова і топ-клубами Європи – наразі величезна прірва. Трансферна політика клубу (купувати бразильських легіонерів, виводити їх на вищий рівень і вигідно продавати) означає, що здолати її навряд чи вдасться – хоча, приміром, “Порту” доводив, що й за такої кадрової стратегії можна вигравати Лігу чемпіонів. Бували, звісно, випадки, коли усталений ранжир єврокубків порушували “ліві” команди: “Стяуа” у 1986 р., “Црвена Звезда” у 1991 р., той же “Шахтар” у 2009 р. Але нині у півфіналах обох євротурнірів – представники топ-ліг Європи. Це – закономірність і “Шахтареві” вчора доволі безцеремонно нагадали про неї.
Ігор Дуда
