Що відчуває людина, яка майже не буває тверезою? Як тернополянин позбувся алкозалежності та став успішним
Автор:
Ольга Турчак
- Він втратив сім'ю, роботу та сенс життя через алкоголь. Тижнями не виходив із "запоїв", а коли не було що випити — вживав "тройний" одеколон. Ігор Сенишин зізнається, думав, що тоді його життя закінчилось.
- Проте чоловік зміг подолати алкогольну залежність. Зараз у нього є родина, престижна робота та плани на майбутнє. Що відчуває людина, яка практично не буває тверезою, як звільнитись від залежності та почати життя спочатку — у інтерв'ю.
У 45 Ігор Сенишин — успішний підприємець. Також він служитель у реабілітаційному центрі, де позбавляють від алко- та нарко- залежностей. Мало хто знає, що чоловік сам був на межі життя і смерті через алкоголь. Він каже, що єдиним сенсом життя в час залежності була випивка. Це стало причиною розлучення, поганих стосунків з батьками і проблем зі здоров'ям. Що допомогло Ігорю змінитись читайте у інтерв'ю.
Розповідь чоловіка подаємо у форматі "питання-відповідь".
— Чи пам'ятаєте як випили першу чарку? З чого почалась залежність?
— Все почалось ще коли я був молодий, коли вчився в училищі. Комусь зі знайомих сподобались наркотики, покурити траву. А мені - вживати алкоголь. Вперше це було десь в 15 років. В 16 років це було вже частіше - від алкоголю з'являвся настрій, "розв'язувався" язик, ти вільніше з дівчатами міг знайомитись. Але все це "до пори, до часу". Думав, коли одружусь - візьмусь за голову, потім думав, з'явиться дитина — все зміниться. Але цього не сталось. Спочатку вживав не кожен день: міг пити, міг не пити. Але вже тоді це було дуже часто. Я міг пропадати на тиждень з дому, вдома були сварки. Далі було гірше. Ці "запої" були все частіше.
— Як вживання алкоголю вплинуло на стосунки в сім'ї? Чи думали ви про те, що все могло б скластись по-іншому, якби не алкоголь?
- Все дійшло до того, що перша дружина запропонувала вибір: або я зовсім перестаю пити або ми розходимось. Я тоді зрозумів, що зовсім перестати пити я не можу, так було б нецікаво жити. Зрозуміло, що все могло б бути інакше. Була б сім'я. Коли є алкоголь в сім'ї — це дуже велика проблема. Навіть коли людина вживає нечасто, раз і місяць, це може наробити багато недоброго. На роботі ти не міг бути довго. Де працювати? Хіба "підсобником", і то коли ти пропускаєш роботу — таких людей ніхто не хоче брати на роботу. Відповідно, і ніяких коштів додому ти не приносиш. Тільки одні проблеми — п'яний потрапляв в міліцію, з дитиною посидіти теж не міг — бо хто довірить п'яній людині дитину?
— Як це було? Ви випивали лише в компанії або могли і самі пити?
-— Міг в компанії, міг сам. Мені це не заважало. Коли ми розійшлись з дружиною - я відчув свободу: нема дружини, тут вже можна "відірватись", можна пити хоч весь день. Тоді я вже в дуже тяжкі "запої" заходив. Це було майже цілодобово. Я міг попадати на два тижні десь "на хаті" в знайомих чи не знайомих. Це було до того стану, коли я відчував, що ноги робляться "водяні". Тоді я їхав до батьків.
— Батьки прийняли вас додому? Як вони реагували на ваш такий стан?
— Так, деякий час я жив в батьків. Як реагували? Як усі батьки: мама просила, плакала, виганяла з дому. Казала, що здригалась вночі щоразу, коли підіймався ліфт, думала, що я...
— Які були відчуття при похміллі? Чи вони не забирали бажання пити знову?
— Похмілля — це дуже страшно. Наприклад в такий час як зараз, швидко темніє. Ти сидиш десь на хаті, з чотирьма такими самими як ти. Ні годинника, ні телефона — не знаєш який день, не знаєш чи це ранок — чи вечір. А коли вдома - біля години четвертої ранку в тебе труситься все тіло. Ти чекаєш до сьомої години, щоб піти похмелитись.
— Щоб стало легше — треба було знову випити?
— Так. І сто грамів мені було мало. Треба було двісті — триста. В ті дні, коли не було запоїв я теж пив. Я брав пляшку додому, пив її за півдня і тоді вже вважав, що це я тверезий. Коли вже в запоях - ти не знаєш норми, не знаєш скільки випив: просинаєшся, п'єш і спиш далі. Коли був трохи при тямі, був цей "будун" ти розумієш, що може і жити недовго лишилось. Було й таке, що не було що пити, а похмелитись треба було — я пив "тройний" одеколон", щоб стало легше.
Я вірив в таку брехню самому собі в те, що я народився, щоб стати алкоголіком. Було важко, плакав ночами. Бо розумів, що такий я нікому не потрібен, хіба батьки. Було таке, що виходив з запоїв, не пив місяць, але змісту в житті не бачив.
— Чи було чітке усвідомлення того, що ви залежний?
— Напевно останні два роки, коли практично не було днів, щоб я не пив. Я розумів, що мені вже всьо, що на тому моє життя закінчилось. Просто чекав дня коли...
— Скільки найбільше алкоголю вживали за день?
— Можна сказати вагон. В день могло бути і півтора літри. Коли це було з іншими алкоголіками - то випивку брали ящиками, набирали сигарет, якусь закуску і сиділи там цілодобово. Нас було четверо таких друзів. Троє вже мертві: одного через алкоголь прибили, в двох - цироз печінки...
— В той час працювали?
— Ні. Це було неможливо. Було таке, що ти не в запоях, працюєш, ходиш на роботу. Потім по-трохи починаєш пити, але на роботу ще ходиш. Приходить час, що зранку прокидаєшся і йти кудись тяжко. Я працював підсобником і мені добре платили, краще, ніж іншим, але через те, що пив, на роботу вже не брали. В житті крім алкоголю не було нічого. Тому що я відмовився від сім'ї і вибрав пити.
— Як все змінилось? Що допомогло вам?
— Тоді в мене іншого життя не було. Пам'ятаю, ми тоді були "на хаті" четверо. Прокинулись серед ночі і один почав розказувати за реабілітаційний центр. Розказував про знайомих, яким там допомогли. Я сказав, що треба попробувати. Я звернувся туди не зразу. Коли ти в цих запоях, п'єш тиждень-другий, тебе нема вдома — потім треба приходити миритись з мамою. І так одного разу я їй сказав про цей центр, мовляв, я піду туди, все зміниться. Я не розумів про що це, чесно, то напевно і не думав, що туди звернусь, але те, що я сказав мамі мене врятувало. Мама мене виганяла з дому, нагадувала, говорила. Через деякий час я звернувся до директора центру. Ми поговорили. Я пішов на службу в церкву "Любов і зцілення". У центр я поїхав десь через три місяці.
До слова наші журналісти вже розповідали про те, як живуть люди в реабілітаційному центрі, що в с. Глибочок Зборівського району. Репортаж звідти читайте тут.
— Як проходила реабілітація? Коли ви самі зрозуміли, що шанс змінити життя є?
— Коли я прийняв рішення поїхати туди — я почував себе добре. Почав ходити в церкву. І Бог таки направив мене на ту іншу дорогу. Вже в перший день після спілкування я зрозумів, що більше я вживати алкоголю не буду. Буду починати змінювати життя. Чотири місяці я був на реабілітації. Дякувати Богу, я пройшов її успішно. Я прислухався до служителів. Я знав, що це люди, які були також залежні. Це був 2007-ий рік. Я також почав служити в центрі, що роблю і досі.
— З того часу ви не вживали ні чарки?
— Ні. Я більше не пив. Вже 13 років зовсім нічого. Через два роки після реабілітації я одружився, налагодив спілкування із донькою від першого шлюбу.
— Як після реабілітації почали повертатись до життя? У вас є успішний бізнес. Як налагодили справи?
-— Навіть 10 відсотків з того, що я маю зараз — це вже благодать, я не вірив, що так може бути. Мрії в мене були, але це все здавалось казкою, але після реабілітації я повернувся на роботу підсобника, потім став майстром, згодом відкрив своє підприємство. У мене є кілька бригад працівників. Серед них є і ті люди, які вживають. І ти зараз розумієш, наскільки це бідні і навіть хворі люди. Коли людині, яка хворіє на рак кажуть "візьмись за голову і залиши рак" людина ж не зробить цього. А від алкоголіка цього всі чекають. Так це виліковно, від цього можна звільнитись, але самій людині від цього вибратись не те, що важко, а практично неможливо.
Довідка
Для того, щоб потрапити у реабілітаційний центр - зверніться за номером 096-57-58-600 (Ігор) Також у Зборівському районі (с. Матанів) є реабілітаційний центр для жінок. Звертатись за номером 097-24-19-566 (Наталя)
