Серед клієнтів є відомі в Тернополі начальники та політики. Повія розповіла ексклюзивні подробиці (ВІДЕО)
Автор:
Федір Восінський
- Часто життєві обставини ставлять нас перед вибором, і ми розуміємо, що так як раніше вже не буде А щоб вирішити проблеми, треба переступити через свої принципи. Тим паче, коли мова йде не тільки про тебе, а й про твоїх дітей.
- У таку ситуація потрапила героїня нашого інтерв'ю. Вона вже п'ять років працює повією. Не з власного бажання, а зі скрути, що змусила її. Принаймні, так каже.
За роки в цьому бізнесі у неї було чимало впливових клієнтів не лише на рівні Тернополя. Були й такі, що погрожували завдати шкоди життю. Від них у неї лишилися шрами на тілі на все життя.
Історія цієї жінки вразила нас. Вона нізащо не розповіла б її будь-кому зустрічному, та нам все ж вдалося почути всі дрібниці цього небезпечного заробітку.
«Ну чому ви натрапили саме на мене?»
Її звати Софія. Їй трохи більше 40 років, і п’ять з них, принаймні вона так каже, - у найдревнішій професії.
Зізнаємося, підготувати це інтерв’ю було непросто. Ми витратили чимало часу, аби розмова вдалася. Не гарантуємо, що все сказане є правдою. Але наша співрозмовниця переконує – була щирою, як ніколи раніше. Через знайомих і знайомих своїх знайомих ми з нею і познайомилися. Жриця кохання, проститутка, повія – її називали по-різному. Але вона просить кликати її Софія. Жінка живе у Тернополі і дарує чоловікам «любов за гроші».
Під виглядом клієнта наш журналіст зустрівся з нею. Низенька жінка, з дуже яскравим макіяжем і формами, далекими від «90-60-90». За годину роботи просить 1 200 гривень.
– Ти на скільки часу хочеш, скажи мені одразу? – зустрічає питанням.
– Я не хочу нічого, окрім півгодинної розмови, яку готовий оплатити, – пояснюємо.
Вмовити Софію на розмову виявилося непросто. Але ми гарантували збереження її особистих даних. «Ну чому саме на мене так натрапив?» - запитала і відповіла на наші питання. Не для того, щоб смакували і засуджували… а щоб постаралися зрозуміти, чому жінкам доводиться так заробляти на життя, чому деякі з них – за те, аби проституцію легалізували, як у багатьох європейських країнах. Розмову подаємо в оригіналі.
Як почала заробляти
– Софія – це справжнє ім’я?
– Так. Не люблю інших імен давати. Так як є, так і представляюся.
– Скільки років працюєте?
– Мені трохи більше сорока років. З них п’ять працюю повією.
– Працюєте сама?
– Ні, не сама. Зі мною є ще дві-три дівчини. У нас є місце, де ми постійно стоїмо. Працюємо, як на риболовлі. Що клюнуло, то клюнуло. Не скажу, що дружимо з дівчатами, але тримаємося одна одної.
– Як ви стали повією?
– Так змусило життя. У мене дитина з інвалідністю. У неї дуже слабкий імунітет, постійно хворіє. П’ять років тому сама з нею на руках ледь не опинилася на вулиці. Потрібно було за щось жити, знімати квартиру, оплачувати комунальні послуги, та ще й дитину лікувати.
Я ж не з Тернополя, а з іншої області. Мій батько з цього міста. Десять років тому захворів на рак. Помер…
Я багато працювала, щоб і тата лікувати, і дитину. Грошей не вистачало. От і стала повією.
– Певно спочатку було дуже важко морально…
– Спочатку було важко. Мені знайомі розказали, де стоять повії. Я і сама про них не раз чула. Вирішила спробувати. Спочатку стояла за сто метрів від дівчат, трохи встидалася і боялася. Це перші пів року. А потім вони самі до мене підійшли, якщо можна так сказати, прийняли в компанію.
– А хто ваші клієнти? Чи є сімейні чоловіки?
– Чоловіки – за 30. До молодших 25 років я не іду, не знаю, чому. Опасаюся. А щодо сімейних, за таке не питаємося. Вони платять, а ми працюємо. Є такі, що проїздом в місті, а є і місцеві.
– Хтось подобався з клієнтів?
– Стараємося таким не захоплюватися.
«Є начальники і бізнесмени»
– Скільки чоловіків буває на тиждень, місяць?
– Буває і так, що тиждень може нікого не бути. А буває так, що і три клієнта на день є. Замовляють також на різний час. Ті, що з машиною – на 10-15 хвилин, а дехто на годину і більше бере вже в готель чи сауну. Рахуй, за п’ять років точно мала більше сотні різних партнерів.
– Так і венеричні хвороби підчепити дуже легко.
– Ми обов’язково займаємося сексом з презервативом. Без нього не погоджуємося. Скажу за себе. Я абсолютно здорова.
– А серед клієнтів є відомі персони?
– Бізнесмени точно є. З минулих скликань органів влади є клієнти. Ну і правоохоронці різних рівнів, начальники різних структур. З Києва якісь є, вони на перевірку приїжджали в Тернопіль.
– Як саме домовляєтеся про зустріч?
– Нас багато немає. Три-чотири дівчини моїх років. Сідаємо до клієнтів, домовляємося. Кажемо їм свою ціну, вони кажуть свою. Сідаємо і їдемо. Але це дивлячись яка людина. З неадекватом не поїдеш, хоча бувало різне. На вигляд чоловік може бути і нормальним, а потім доводиться від нього втікати. Ми постійно одна одній кажемо адресу, до кого їдемо.
– Розкажіть про складні ситуації.
– Та різне бувало. Нас і били. Були випадки, коли мене били, а потім забирали назад кошти. Як починала працювати, то і по балконах з другого поверху тікала. Випадки були, що і ножем погрожували. У мене от ліва рука із шрамами від ножа (показує – прим. ред.), тому вдома завжди ходжу в одязі на довгий рукав. Робота в нас така, їдеш і не знаєш, чи повернешся додому, а якщо і повернешся, то якою.
«Чоловік знає про роботу»
– І скільки вдається заробити?
– Вистачає, щоб оплатити квартиру, комуналку, це вже шість тисяч. Ще додати лікування дитини, харчування, то виходить десь поза 15-17 тисяч гривень.
– А якщо після справи чоловік відмовляється платити?
– Зазвичай беремо гроші наперед. Буває і таке, що гроші відбирають. Там вже бачимо по ситуації. Якщо чоловік кремезний, то віддаємо. Життя дорожче.
- А сім’ю маєте?
- Так, я одружена.
– А як же чоловік? Хіба він не знає?
– Та чому ж не знає? Звісно, знає. Він і сам був моїм клієнтом колись. Але один раз. Потім він почав залицятися до мене. За тиждень сказав: «Давай спробуємо жити разом». Через місяць після того, як з’їхалися, то одружилися. Ось так ми вже кілька років живемо.
– І як він ставиться до такої професії, невже нічого не робить?
– Це ж суто робота. Ми обоє розуміємо, що я іду, заробляю гроші і вертаюся додому.
– А з рідні ще хтось знає?
– Ні, ніхто не знає. У мене з батьків немає вже нікого, а родичі в різних містах живуть. У Тернополі я одна. Навіть і не знаю, що б вони сказали, якби дізналися.
Що кажуть сусіди?
– Напевно, сусіди теж не знають, ким працюєте.
– У домі є декілька таких, що знають. Але спілкуємося з ними нормально. Одні спілкуються зі мною на рівних, інші завжди дивляться з насторогою. Я вам чесно скажу, якби мені років десять тому сказали, що стану повією, я би ту людину і слухати не стала.
– Це основний вид заробітку?
– Так. Переваги цієї роботи в тому, що я йду з дому, коли мені зручно і прихожу, як мені виходить.
– Як працюєте?
– Виходимо на наше місце щодня. Але нема чіткого графіку. Десь від 17-18 вечора і до першої ночі. Коли їду на виклик, то роблю макіяж, але дорогі прикраси не вдягаю, та й якісь дорогі речі з собою не беру.
– Напевно, поліція завдає багато клопоту і проблем.
– Чому ж? З патрульними ми проблем не маємо. Ми ж не бушуємо, не розпиваємо спиртні напої на вулиці. Тому вони нас не чіпають. По нас є спеціальна окрема поліція.
– У суспільстві все частіше говорять про те, щоб легалізувати проституцію. Варто?
– Не знаю, може, і правда скоро приймуть закон про легалізацію проституції. Може, тоді буде менше кіпішу. Можна буде стояти спокійніше. Бо ж з багатьох дівчат відверто знущаються. Наприклад, домовляються за «класику», а вже на місці силою змушують робити те, що іноді не вкладається і в голові. А так ми знатимемо, що нас є кому захистити.
Чи готова я платити частину грошей державі? Важко сказати, хочеться побачити, якими будуть перші кроки від держави.
Про що мріє
– Серед ваших знайомих повій були такі, що вже покинули цю роботу?
– Так. І мої знайомі, і дівчата розказували про тих, кого я не застала. Хтось вже на заробітках, хтось заміж вийшов. Багатьох і серед живих вже немає. Вони померли від наркотиків, серед них і мої знайомі.
– Чи думали змінити свою долю?
– Так. Я планую з цим покінчити. Хочу літом поїхати за кордон. Але спочатку зроблю собі закордонний паспорт і поїду з чоловіком, дитиною. Почну нове життя і не повернуся до старого. Навіть якщо приїду назад в Тернопіль, повією не стану.
Мені б зараз мислення, яке маю, а ще повернути на років 10-15 назад, я би багато чого змінила… Єдине, чого б у жодному разі не міняла – народження дітей.
Читайте також
