Заміж у 16: казка чи сумна реальність
Автор:
Ліза Солодка
Мотивом для офіційного оформлення відносин у ранньому віці часто є прагнення до самостійного життя, незапланована вагітність, «легалізація» сексуальних стосунків. Якщо люди справді люблять одне одного, то здатні витримати всі труднощі
Ранні шлюби – запорука довготривалих міцних сімейних стосунків чи крах усім юнацьким мріям? Кожен із людей, хто знайомий із цією ситуацією, має свою відповідь на це питання.
З першим шлюбом не пощастило
Згідно зі статистикою, ранні шлюби неміцні. Молода сім’я часто розвалюється в перші роки після одруження. У багатьох у жилах ще «грає» юнацька кров та гормони. Часто вони асоціюють доросле життя із сексуальним потягом.
- Серед причин часто бувають: прагнення до дорослого самостійного життя без батьківської опіки, бажання «легалізувати сексуальні стосунки», неусвідомлена підміна почуття любові статевим потягом, дитяча мрія вдягнути та покрасуватися перед друзями білою весільною сукнею тощо, - розповідає сексолог Ігор Федорко. – У перші ж роки, коли очі відкриваються, і молоді люди не мають змоги забезпечувати родину, вони подають на розлучення. У той же час, у ранніх шлюбах є і свої плюси. Якщо люди люблять один одного, вони можуть збудувати міцну родину, досягти кар’єрних здобутків та виховати дітей.
Яна Перепилиця зі своїм першим чоловіком познайомилася, коли їй було 16 років. Вона тоді ще навчалася в школі. Пристрасть, перше в житті кохання зробили свою справу. Дівчина завагітніла і в 17 років уже вийшла заміж.
- Спочатку усе було ніби в казці, ніхто не думав, що подружнє життя буде таким – доволі реальним, навіть нудним дещо, - каже вона. – На той час ми були дуже молодими, у нас уже народилася донечка. Я стала мамою і усвідомила відповідальність не лише за своє, а й дитяче життя. Через рік я стала мамою вдруге. І на тому, мабуть, наша казка закінчилася. Ми подали на розлучення.
Одружилася вдруге
Якби тяжко не було на душі, але життя продовжувалося. Згодом Яна поїхала на навчання в інше місто. Там познайомилася з Артемом. Вони почали зустрічатися.
- Він старший від мене і це відчувалося, - зауважує співрозмовниця. – Я одразу зрозуміла, що разом зі мною – справжній чоловік – готовий приймати самостійні рішення, брати відповідальність. До того ж, він добре сприйняв новину, що я маю вже двох донечок. Після чотирьох місяців солодких побачень ми почали жити разом, аби ближче взнати один одного. Минуло трохи часу, і ми забрали від бабусі дівчаток до себе.
Нині сім’я живе в рідному місті чоловіка Яни – Тульчин Вінницької області. Жінка дуже щаслива, що доля подарувала їй другий шанс.
- Із першим шлюбом не склалося, але я ні про що не шкодую, хоча б тому, що маю чудових донечок, - акцентує вона. – Артем – чоловік всього мого життя. Він мужній, добрий, відповідальний. Дівчатка кличуть його татком. Ми з ним не тільки чоловік і дружина, а ще й гарні друзі, що дуже важливо. Ми ніби доповнюємо один одного.
У 16 вже завагітніла
Тернополянка Анна розповідає, що завагітніла, коли їй лишень виповнилося 16. Батько дитини пропонував вийти заміж, створити сім’ю. Але коли справа дійшла до серозних кроків, він ніби розчинився у повітрі.
- Той період видався для мене страшним випробуванням, - зізнається вона. – У школі, коли почав рости живіт, усі переглядались на мене, пліткували. Мені було дуже соромно. Батьки взагалі спочатку не говорили зі мною, наполягали на аборті, але було вже пізно. Потім мама підтримала моє рішення народжувати. Так минули усі 9 місяців, потім народилася Ангелінка.
У 16 років Аня ще на все у світі дивилася крізь рожеві окуляри і навіть не підозрювала, що життя може бути настільки жорстоким. Ранні стосунки - це і гіркий, але досвід на все життя.
- Але ми все пережили, - каже Анна. - З батьком Ангелінка не знайома, проте коли малій був уже майже рік, я познайомилась із Сергієм.
«Не хлопчисько, а чоловік»
На думку ще одної героїні розповіді Олени Стародуб, словосполучення «рано вступати в шлюб» кожен інтерпретує по-своєму. І все залежить від конкретних людей. Олена познайомилася зі своїм чоловіком, коли їй було 19 років. Вона тоді навчалася в університеті.
- Він побачив моє фото десь у соцмережах, записав номер телефону і одного вечора подзвонив, - розповідає вона. – Так і познайомилися: чи то в Інтернеті, чи то по телефону. Але, очевидно, він познайомився зі мною раніше (посміхається – прим. авт.). Веселим і бадьорим голосом у трубці роздалося: «Привіт, Лєн. Це Андрій». Ми розмовляли… Через декілька днів домовилися про переш побачення. Так, зрештою, і зав’язалося спілкування. За пару тижнів до знайомства з Андрієм я розійшлася зі своїм колишнім хлопцем, тому новий знайомий рятував мене від депресії. Він був іншим, і мені цього було достатньо.
В Андрієві Олену привабили мужні риси: він вмів заспокоїти і вирішити всі проблеми, він поводив себе, не як хлопчисько, а як чоловік.
- Коханий легко знайшов спільну мову з батьками, одразу їм сподобався, - каже співрозмовниця. – Через рік ми одружилися. Я вже була вагітною, тому питання: одружуватися чи ні – навіть не розглядалося. Перший рік подружнього життя співпав із турботою про дитину, тому було складно. Легше стало на другий чи на третій рік.
З дитинства Олена орієнтувалася на батьків і думала, що ідеальний вік для дівчини, яка виходить заміж, має бути 20 років. Зараз, на її переконання, ця межа зрушилася до 23-25, коли люди закінчують навчання у вишах та більш-менш готові до самостійного життя. Хоча насправді все залежить від людей – декому і в 30 – ще рано…
- Можливо, якби не вагітність, ми б одружилися пізніше, хоча ні про що не шкодуємо, - говорить Олена. – Основою щасливого подружнього життя для нас є довіра. За ці роки ми навчилися бути мудрішими, поступатися. Навіть у суперечках головне – навчитися зрозуміти і пробачити. Ну і звичайно, головне, - те, що ми любимо один одного.
