Вивезла дітей, ви — героїня! Як не "з'їсти" себе від безсилля і злості на того, хто зумів виїхати за кордон?
Автор:
Ірина БЕЛЯКОВА
- «Мене щодня мучать думки про рідний Чернігів. Мені совісно, коли мої діти перебирають харчами – «те не хочу, це не люблю», бо у моєму місті залишилися діти, які були б зараз раді тарілці теплого супу і шматку хліба», — каже Катерина, яка утекла до Тернополя з шістьома дітьми.
- Війна несе велику психічну травму для всіх. Однак, кожна людина переживає травмуючі події по своєму. Настає новий день… і ми розуміємо, що все це – ще не кінець, війна триває. Це наша реальність і її треба визнати. Ми нормальні, а війна – це ненормально.
— Так добре спати в теплому ліжку, а не десь у підвалі, чи в коридорі, в куртках і взутті. Добре мати, що їсти, та на чому приготувати. Мати, що пити. Добре мати змогу помитися. Добре мати світло і зв'язок. Добре бути в безпеці, хоч і відносній, — каже Катерина Доценко, мати шістьох малих дітей, яка утекла до нас, у Тернопіль, від війни. — Але мене щодня мучать думки про рідний Чернігів. Мені совісно, коли мої діти перебирають харчами – «те не хочу, це не люблю», бо у моєму місті залишилися діти, які були б зараз раді тарілці теплого супу і шматку хліба.
Мене мучить почуття провини: я виїхала, а люди лишилися
«Мене розриває, коли малі починають своє «не хочу молока, чи чаю, хочу колу», тому що в моєму місті діти хочуть просто води. Але вимушені пити березовий сік, у кращому випадку. А то і дощову воду, — поділилась багатодітна матір. — Мені ніяково, коли у них сідають телефонии, і вони психують, що не встигли зберегтися у якійсь грі. Бо у моєму місті люди сидять без зв'язку і взагалі якогось інтернету, а мультики та ігри дітям лише сняться».
І може воно добре, що діти не усвідомлюють в повній мірі ті жахи, що зараз відбуваються на батьківщині Каті. Що вони недовго пробули в тому всьому, і встигли виїхати звідти до того, як там почалося справжнє пекло.
Детальніше про історію Катерини Доценко та її дітей читайте «У вас тут рай…» Мама з шістьма малими дітьми утікала з Чернігова у буді старої «газельки», коли гатили
— Мене мучить почуття провини, що я виїхала, а люди лишилися. Що у мене все відносно добре, а вони страждають. Як з цим боротися? Як не гніватися на дітей? — цікавиться Катя. — Втішаю себе тим, що так потрібно було задля малих. Бо це, мабуть, чудово, що вони мають змогу перебирати харчами та психувати через ігри. Хай краще так…
Як виявилось, почуття провини з’явилось і в тих людей, які виїхали з дітьми за кордон навіть із Західної України, а тут залишились чоловіки, батьки. Тим більше, якщо чоловіки воюють за Україну. Про це журналістам «20 хвилин» розповідали герої нашої публікації. Причому, діляться вони, щодня це почуття провини загострюється. Як цьому дати раду, пояснила психологиня Тетяна Білінська.
Війна несе велику психічну травму для всіх
— Україна зараз перебуває в такому стані, який «фонить» на весь світ, — каже психологиня. — Це важкий життєвий період для кожної людини: немає часу розслабитися, просто взяти вихідний, віддатися горюванню, відчути власний біль, «взяти себе в руки» чи прогнозувати подальше майбутнє.
Багато людей говорять як вголос, так і про себе: «я боюся», «я не можу думати», «я ненавиджу себе і все що кругом мене», «я злюся і нічого з цим не можу вдіяти», «мені це все огидно», «я не можу думати», «я не хочу згадувати чому я тут»,«я не знаю як зробити так, щоб було все добре», «я не можу повірити, що це відбувається зі мною», «я відчуваю себе в іншій реальності», «хочеться заснути-проснутися і щоб було все як було»…, «я не нормальна»... Однак настає новий день …і ми розуміємо, що все це – ще не кінець, війна триває. Це наша реальність, і її треба визнати. Ми нормальні, а війна – це ненормально.
Війна несе велику психічну травму для всіх. Однак, кожна людина переживає травмуючі події по своєму, каже психологиня.
— Руйнівна сила психічної травми залежить від індивідуальної значущості події для людини, рівня її психологічної стійкості до впливу стресу на несприятливі подій, чи має вона досвід успіхів та поразок у подоланні життєвих перешкод, чи є підтримка близьких, рідних та оточуючих її людей, від отримання своєчасної допомоги, — пояснила Тетяна Білінська. — Також ефективна протидія травмуючій ситуації залежить від зовнішніх ресурсів: національного спрямування особистості, ідеологічного підґрунтя, її віри в перемогу, релігійності, зв’язку людини із природою, психологічною підтримкою важливих людей та внутрішніх ресурсів – особливостей вищої нервової системи, наявних особистісних рис та індивідуальних якостей, здатність до саморегуляції.
Спрацьовував інстинкт самозбереження – і це нормально
Ресурс для подолання наслідків психотравмуючих подій тим вищий, чим більше людина впевнена в собі на момент травми, має підтримку інших, уміє виражати свої почуття.
— Зрозуміло, що чим менший ресурс має людина, тим більш глибокий слід лишить в її душі травматична подія, — каже Тетяна Білінська. — Чим молодшою є людина, тим менше вона має ресурсу. Тому в тих подіях, що відбуваються сьогодні в нашій країні, найбільш уразливими та чутливими до травматизації є діти. Чим людина старша, тим більше травми прагнуть «самокоординуватися», тобто психіка людини намагається повернутися до врівноваженого стану.
Зараз багато уваги, як в Україні, так і за кордоном, куди переїхали наші співвітчизники, приділяють відновленню психологічного здоров’я мами та дитини. Адже діти сильно «фонять» тривогою, страхом мами.
— Спокійні мами – спокійні діти. Хоча, направду, спокійним бути важко, — каже психологиня. — Люди відчувають покинутість, тривогу, образи, злість, вину, сором через комплекс провини. Або комплекс того, хто вижив… І це спостерігається і в тих, хто «втік від активної війни» на Захід України, в тих, хто виїхав за кордон та в тих, хто залишився в Україні та злиться на тих, хто виїхав за кордон. Багато картають себе за те, що побоялися, поїхали, виїхали, не залишилися, що були слабкими та переляканими. Що не змогли бути твердими, зробити щось по іншому — приносити користь та наближувати перемогу України у війні…
Але ми повинні пам’ятати, що ми просто люди. Люди, які не мають досвіду, як правильно діяти в такій ситуації. В основному втікали від війни жінки з дітьми, в яких первинно спрацьовував інстинкт самозбереження, збереження своїх дітей. І це цілком нормальне бажання, бажання вижити, каже психологиня.
Поради тим, хто врятувався від війни і смерті
Чоловіки, які воюють та відправили свої сім’ї у безпечне місце, є набагато ефективнішими та менш вразливішими у бою.
— Тому, я вважаю, що жінки, які вивозили своїх дітей у безпечне для них місце – це героїчні жінки. Вони – берегині українського генотипу, — переконана Тетяна Білінська.
А чим можна бути корисним для країни, для інших вже потрібно думати, перебуваючи в безпеці та маючи на це життєві сили. Тільки та людина може результативно допомагати іншим, яка сама знаходиться в ресурсному стані як у фізичному, так і в психологічному.
Що ж можна порадити тим, хто самотужки, з допомогою волонтерів та з Божою допомогою врятувався від смерті, поранень, переховувань в підвалах, від голоду та холоду, від оточення ординських військ, від постійного перебування під кулями та прибув на Західну Україну:
- Усвідомте, що ви живі і потрібно жити далі.
- Вас підтримають, зрозуміють та ніхто вам не дасть пропасти.
- Ви - в безпеці. Навколо свої люди – українці, які говорять зрозумілою для вас мовою. Ви в себе вдома. Ви в Україні. Ви - під захистом української армії та українських законів.
- Відавайте дітей в онлайн школи. Діти повинні вчитися.
- Допомагайте волонтерам, плетіть сітки, пакуйте допомогу, ліпіть вареники, робіть енергетичні батончики, підтримуйте тих, хто новий прибув.
- Долучайтеся до життя міста чи населеного пункту, де ви проживаєте.
- Допомагайте людям, в яких ви проживаєте, вести господарство, прибирати, садити город, грядки, доглядати за садом чи квітами.
- Шукайте роботу, щоб мати можливість утримувати себе та свою сім’ю.
- Не соромтеся говорити українською мовою. Як можете, так і говоріть. Вас підтримають та зрозуміють.
- Робіть все від вас залежне, щоб наблизити перемогу України.
Для тих хто вже виїхав (не втік, а виїхав) за кордон:
- Шукайте спільноту, яка надасть вам підтримку та допоможе вам легше і швидше адаптуватися в іншій країні. Беріть інформацію з офіційних джерел. Уникайте сумнівних людей та таких які несуть негатив.
- Бережіть сили та свій ресурс. Не поспішайте вирішувати ті питання, які не є для вас нагальними.
- Старайтеся якомога швидше зробити дітям умови для навчання. Це може бути українська онлайн школа, чи школа країни, в яку ви виїхали. Українські діти повинні обов’язково вчитися, бо навчання для українців завжди було в пріоритеті.
- Вивчайте мову та культуру країни. Багато музеїв безкоштовні для українців.
- Шукайте роботу, оволодівайте новими спеціальностями. Здобувайте новий фах. Бо для відбудови після війни України потрібні будуть люди, які знатимуть нові європейські технології.
Для тих, хто залишився в Україні та злиться на тих, хто виїхав
— Чому люди залишилися і не виїхали за кордон — причини різні, — каже Тетяна Білінська. — І що не людина, то причини свої. Це: страх «що мене там чекає?», старі батьки, хворі родичі, нестача коштів, немає до кого їхати, страх закордону, бо ніколи там не були, незнання жодної іноземної мови, «тут все своє», «а в нас менш-більш спокійно» та інші. То чого ж злитися? На кого злитися? Так це злість чи заздрощі? Це нормально? Так, це нормально, тому що — війна ще й період невизначеності. Ти не знаєш, що тебе чекає і це тебе тривожить, навіює страх, а від безпомічності, що ти нічого не можеш вдіяти – злість, огида, ненависть.
Не можна засуджувати інших людей, що вони вчинили так чи інакше. Кожна людина бореться за своє життя. Треба завжди старатися зрозуміти себе, а це можна задавши собі запитання: «Чому я так оцінюю людину чи ситуацію?» Треба пам’ятати, що за будь-яких умов людина повинна залишатися Людиною, радить психологиня.
— Ви залишились у своєму місті чи селі, у своїх домівках, із своїми звичними побутовими речами, серед своїх близьких, друзів, родини. Ви маєте роботу та менш-більш стабільний режим. А люди, які виїхали за кордон чи прибули на Захід України, цього не мають, — пояснює Тетяна Білінська. — Тому, по можливості, допоможіть їм своєю людською теплотою, підтримкою, добрим словом. Чи просто щирою усмішкою й готовністю прийти на допомогу. Україна переможе. Ми велика гуманна нація. Все у нас буде добре, бо тільки разом ми – сила.
