Немає часу на поразку! Як футболіст з Тернопільщини у час війни став медалістом світового масштабу
Автор:
Юлія Іноземцева
- Іван Рудзевич родом із маленького села на Чортківщині. 20-річний юнак з дитинства не уявляє себе без футболу, та це й не дивно.
- Попри численні перемоги в обласних та всеукраїнських спортивних змаганнях, цьогоріч Іван вразив увесь світ, здобувши золото на XXIV Літніх Дефлімпійських іграх в Бразилії.
Чим юнаку запам’яталась ця екзотична країна? Що в його житті змінилося з початком російсько-української війни? Ми особисто поспілкувались з Іваном Рудзевичем та дізнались про його членство у команді «Інваспорт», навчання на вчителя фізкультури в тернопільському університеті й плани на майбутнє. Нашу розмову подаємо у форматі «запитання-відповідь».
Бути професійним футболістом – дуже складно
Розкажи про себе більше.
– Я народився у селі Шманьківчики Чортківського району. У місцевій школі навчався до 4 класу. Згодом – з п’ятого по дев’ятий класи – у Колиндянській школі. Після 9 класу вступив до Тернопільської спеціальної школи на Сахарова, де провів наступні два роки. Зараз мені 20 і я є студентом 4 курсу факультету фізичного виховання Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Обрав таку спеціальність через те, що спорт мені дуже близький до душі, і себе без нього вже не уявляю.
Коли захопився футболом? Поділися своїми кар’єрними здобутками.
– Відколи себе пам’ятаю, м’яч був біля ніг. Старші хлопці ганяли у футбол, завжди брали мене з собою, а я, хоч і наймолодший серед них, показував непогані результати. Граючи, постійно прагнув стати найкращим з усіх, самовдосконалювався, покращував свій рівень та майстерність.
До сьогодні на досягнутому не зупиняюсь! Тепер футбол – це моя робота, тому слід професійно відноситись до різних деталей. Приміром, берегти власне здоров’я, стежити за харчуванням та тримати себе у формі. Було чимало різних змагань місцевого, обласного та всеукраїнського рівня, у яких брав участь. Всі вони для мене важливі, адже це емоції, досвід та практика.
Як давно ти входиш у команду «Інваспорт»? Чим вона особлива?
– «Інваспорт» – це місцева тернопільська команда для футболістів з вадами слуху. В кожній області є подібна команда. В «Інваспорт» мене ще у 2018 році запросив тренер Мирослав Танчик, до слова, також чемпіон Дефлімпійських ігор з футболу. Я тоді якраз почав навчання у Тернополі. З командою ми їздили на велику кількість всеукраїнських змагань з футболу або футзалу.
З хлопцями одразу налаштувались на золоті медалі
Як проходили Дефлімпійські ігри? Скільки команда до них тренувалась?
– Дефлімпійські ігри – це ті ж самі Олімпійські ігри, але для спортсменів з вадами слуху. Цьогоріч вони відбувалися у Бразилії, в місті Кашіас-ду-Сул. Це були 24 Літні Дефлімпійські ігри. Вперше в дорослу збірну на тренувальні збори я потрапив у 2020 році. Вони проходили у Скадовську на Херсонщині. Можна сказати, що саме з того часу почалася наша підготовка до змагань.
Звісно, тренування проходили нелегко, особливо в останній тримісячний період, який ми провели за кордоном. Через війну, розпочату російськими окупантами, було важко зосередитись як морально, так і фізично, знаючи, що в Україні в цей момент гинуть невинні люди, а ти нічим не можеш допомогти. Але наш капітан та тренерський штаб змогли налаштувати та підготувати команду до змагань. Та й усі чудово розуміли, що дороги назад немає…
Ми усвідомлювали, що футбол – це наша своєрідна підтримка Батьківщини. Українці непереможні, а наш національний дух ніхто не в силі зламати! Моя команда це довела…
Що не сподобалось у ході змагань?
– Трохи розчарував рівень організації та якість полів у груповому етапі, однак вже у фінальній частині поля були достойного рівня. Ми з хлопцями налаштовувались виключно на золоті медалі. Інше нас не влаштовувало!
Наша команда дійсно тримає високу «планку», в ній добре підібрані учасники, кваліфікований тренерський штаб. Ми неодноразово посідали призові місця у всіх змаганнях, тому перемога на Дефлімпійських іграх не є випадковістю. Вона заслужена й впевнена, а таких, я сподіваюсь, ще буде дуже багато.
Чим тобі запам’яталась Бразилія?
– Це дуже хороша країна, мальовнича, зачаровує своєю природою. В Бразилії привітні люди, які нас підтримували та допомагали. Трішки здивувала погода, думав, що там буде сонячно, а постійно лили дощі. Завдяки поїздці у цю державу, я зміг пізнати іноземну культуру й зовсім інше життя.
«Вірю, що Україна переможе!»
Які хобі маєш? Чи є у тебе свій футбольний «кумир»?
– Окрім футболу, мені також цікаво грати у настільний теніс. Ще люблю риболовлю та подорожі з друзями. Маю у 21 столітті можливість спостерігати за такими «зірками», як Роналдо та Мессі. Чомусь всі постійно сперечаються між собою, хто з них кращий. А мені навпаки – імпонує гра обох, вони різні за всіма показниками й у них є чому повчитися. Це люди, які вже закарбовані в історії світового футболу та є кумирами багатьох.
Що у твоїй роботі, як професійного спортсмена, змінилося у воєнний час?
– Непросто було повертатися в українські реалії після трьох місяців життя за кордоном. Не знав, що мене тут чекає, що відбуватиметься далі. Зі спортом наразі теж ситуація незрозуміла. Але я намагаюсь тримати себе у формі й попри все тренуватись. Вірю, що Україна скоро переможе й усе налагодиться.
Які маєш плани на майбутнє?
– Життя – річ складна! Невідомо, що буде завтра! Планів на майбутнє маю багато. Хочу надалі займатися футболом, здобувати досвід й покращувати свої навички. Вірю, що Україна переможе, що все буде добре. Слава Збройним Силам! Слава Україні! Мирного неба над головою усім нам…
