Любив людей і загинув за Батьківщину: Тернопільщина прощається з Героєм Михайлом Процишиним з Гусятина
Автор:
Юлія Іноземцева
- З перших днів війни 2014 року Михайло Процишин з Гусятина не вагаючись став до лав ЗСУ та пішов захищати Батьківщину.
- Всі питали у нього: «Міша, чому ти в такому поважному віці ще йдеш воювати?». Він відповідав: «Я йду воювати не за себе, а за сина!»
- Військовий пожертвував за свободу рідної землі найціннішим, що мав – власним життям. Герой загинув у бою від ворожого снаряду поблизу невеличкого села Лукашівка, що на Чернігівщині…
8-10 січня 2020 року Михайла Процишина мобілізували у зону проведення антитерористичної операції на Донбасі. Він навіть не намагався відкупитись, втекти кудись, заховатись, ні…
Михайло зібрався і пішов на фронт, аби його Україна якомога швидше здобула омріяну волю і не була сплюндрована російським ворогом. Герою, аби відслужити і щасливо повернутись додому, не вистачило буквально року…
58-річний захисник загинув на Чернігівщині, виконуючи бойове завдання.
Його життя було не дуже солодким…
Михайло Процишин народився 26 травня 1964 року в селі Нижбірок (до 2020 року – Гусятинського району, з 2021 року – Чортківського району – прим.) на Тернопільщині. Маленьким відвідував 6 чи 7 класів у тамтешній сільській школі, далі пішов вчитися у Гусятинську ЗОШ І-ІІІ ступенів.
– Опісля тато вступив у Чемеровецьке училище, там провчився 2 чи 3 роки. Потім він пішов в армію. Відслуживши, побув трішки вдома і виїхав в Росію – здобувати освіту в Московському державному університеті шляхів сполучення, – пригадує син Героя Тарас.
Михайло Процишин мав ще рідну сестру Марію. Їхня мати працювала в місцевому колгоспі, собі професію юний Міша обрав на прикладі батька, який у свій час був бригадиром на будівництві та зводив церкви на Тернопільщині.
– Мій тато в Москві теж навчався на прораба, на будівельника. Після університету він на певний час там лишився працювати, а повернувшись назад до родини, влаштувався у Гусятинський санаторій на роботу. Згодом доля його звела з моєю мамою – Ельвірою Ісаєвою. Через рік вони побралися, а ще через рік народився я. Тато був змушений виїхати на заробітки в далеку Іспанію, бо життя було не дуже солодким. Там він 13 років пропрацював на машинній штукатурці… – розповідає про батька Тарас.
Спочатку чоловік не приїжджав у рідне селище взагалі, а потім, за словами сина, вдавалось «вирватись» на Батьківщину раз чи два в рік. Приїхав з Іспанії Михайло Процишин, аби доглядати стареньких батьків.
– Мусив їм допомагати і бути біля них. Пішов на роботу на цегельний завод. Згодом померла татова мати, а у 2019 році – батько. Після його смерті влаштувався на елеватор у компанію Kernel, де працював до воєнного призову у 2020 році, – ділиться син Тарас.
Михайло Процишин – контрактник, був учасником Революції Гідності на Майдані ще у 2014 році. Згодом його забрали в АТО на схід України.
Загинув у бою з російським окупантом…
– Перший відділ Чортківського РТЦК та СП висловлює щирі співчуття та переживає глибокий сум з приводу героїчної смерті старшого лейтенанта Процишина Михайла Івановича, командира танкового взводу танкової роти танкового батальйону, який загинув 08 березня 2022 року, захищаючи незалежність України, – опублікували повідомлення на сторінці відділу.
– Михайло був призваний на військову службу до ЗСУ, коли почалось повномасштабне вторгнення росії. Мав звання старшого лейтенанта. Служив у військовій частині у селищі Гончарівське на Чернігівщині, – повідомляє Вікторія Бойко, працівниця Гусятинського військкомату.
За словами сина Тараса, його батько проходив військову службу в 1-й окремій танковій бригаді, у 12-му батальйоні.
Михайло Процишин смертю Героя поліг у запеклому бою з російським окупантом біля села Лукашівка Чернігівської області… Загинув військовий 8 березня 2022 року від осколків ворожого снаряду.
– Довідка про смерть тата видана в березні, а число – невідоме. 8 березня він ще до мене зателефонував, ми поговорили. Я запитував: «Як ти? Що ти там? Чи не холодно? Чи маєш що їсти?». Він відповів, мовляв, усе добре. Точно не пам’ятаю, але після цього тато наступного дня чи через два дні ще раз до мене набрав. Це було 9-10 березня. Ми дві хвилинки поговорили і він каже: «Добре, давай, бо йду на завдання!», – говорить Тарас крізь сльози.
Чоловік розповідає: щодня сидів і чекав, коли тато подзвонить, сам до нього телефонував, але було без відповіді…
– Зв’язку з якимись побратимами батька я не мав. Єдиний вихід хоч щось дізнатись був через військкомат. Один мій хороший знайомий знав начальника, до нього зателефонував і розповів, що тато вже 3-4 тижні не виходить на зв’язок. Ми надіслали дані і фотографію для розшуку, – ділиться син Михайла.
Одного ранку, говорить Тарас, до нього зателефонували з селищної ради і сказали прийти. Навіть роздумував, з якої це нагоди кличуть.
– Я прибув туди і мені повідомили: «Тарас Михайлович, ваш батько героїчно загинув під Черніговом від осколків російського снаряда!». Я не вірив до останнього, бо мені дали тільки папірець, а тіла тата на власні очі не бачив. Сподівався, що це не правда, що, може, помилились… – каже Тарас.
Любив людей і нікому ніколи не відмовляв…
– Хай з Богом спочиває. Вічна пам’ять Герою! Співчуття рідним і близьким. Дуже боляче бачити напис «200» на свої очі. Ми вдячні Герою за сьогоднішній і завтрашній день, за спокійні ночі, теплу хату. Низький уклін! – коментує допис про смерть військового Надія Галінська.
– Вічна та Світла Пам’ять Герою, який загинув за Україну, за нас. Низький уклін, Тобі, Сину України! Щирі співчуття рідним, немає слів, які могли б зменшити біль такої втрати. Господи, дай їм сили та терпіння! – пише у Фейсбук Аня Ясьончик.
Син Тарас у Михайла Процишина – єдина дитина. Пригадує, що тато був добрий, чуйний, завжди його підтримував.
– Тато у будь-яку годину, коли б я не подзвонив у двері – відчиняв! Його двері взагалі завжди і для всіх були відкриті! Він дуже любив людей, поговорити з ними, порадити щось. Після смерті своїх батьків тато залишився сам на хаті. Я навчався у Тернополі, потім працював. Татові самому було сумно… То він помагав сусідам, за будь-яку роботу брався. З усіма жив мирно! – каже чоловік.
З метою вшанування пам’яті загиблого військовослужбовця у російсько-українській війні Процишина Михайла в Гусятинській територіальній громаді 13-14 квітня 2022 року оголосили днями жалоби.
– Коли тіло привезли і я глянув на мертвого тата – отоді до мене дійшло! Але й досі не можу цю втрату до кінця усвідомити! В нас ще з ним було стільки планів, стільки сподівань. А тут отаке сталось… – плаче син Тарас.
Зустріли похоронний кортеж з тілом вбитого воїна Михайла 12 квітня о 21:30 на мості через річку Збруч на межі Хмельницької та Тернопільської областей. Кортеж проїхав кількома вулицями смт Гусятин. Мешканці громади зустріли свого ГЕРОЯ на колінах з лампадками та свічками…
Поминальна панахида за вбитим на війні Михайлом Процишиним відбулась вчора, 13 квітня, о 19:00 год. Чин похорону пройшов нині, 14 квітня о 13:00 год, у храмі Покрови Пресвятої Богородиці селища міського типу Гусятин.
Редакція «20 хвилин» висловлює щирі співчуття синові, рідним та близьким, друзям, бойовим побратимам та усім, хто втратив рідну людину – Михайла Процишина. Вічна пам’ять, шана і слава тобі, Герою…
