«Усе село ніби завмерло!» Шумщина в останню путь проводжає Героя Олександра Луцика
Автор:
Юлія Іноземцева
- Турботливий сім’янин, працьовитий господар, а ще – чуйна людина, яка нікому не відмовляла у скруті. Таким його запам’ятали односельчани.
- «Про Сашу вам ніхто жодного кривого слова не скаже! Він прекрасним чоловіком був!» – крізь сльози пригадує сусідка Любов.
- Жахлива звістка сколихнула Шумщину 11 травня. У бою з російськими окупантами загинув Олександр Луцик, уродженець села Залісці.
За декілька місяців Герой святкував би свій 50-річний ювілей. Уся велика родина мала зібратись за одним столом і з келихами у руках виголошувати тости. Для іменинника звучали б десятки найщиріших побажань…
Та не судилося… В одному з боїв у Донецькій області ворог нещадно обірвав життя Олександра. Тепер йому не почути святкових привітань, а всі, хто хоч трішки знав полеглого воїна, розділяють з близькими скорботу, смуток і біль…
Не боявся ніякої праці і мав золоті руки!
Олександр Луцик народився 13 жовтня 1972 року в селі Білозірка Лановецької міської громади (тепер Кременецький район).
– Коли Саші виповнилось два роки, його сім’я переїхала в Обич (село, яке входить до складу Шумської ОТГ – прим.), до бабусі хлопчика по материній лінії. Там вони побудувались і залишились жити, – про раннє дитинство загиблого розповідає сусідка Любов.
Закінчивши місцеву школу, Олександр Луцик наприкінці 1980-х навчався на механізатора в Шумському професійно-технічному училищі.
– Опісля він вирішив не здобувати вищу освіту, а пішов до армії. Військову службу проходив у десантних військах в російському місті Псков, – ділиться племінниця Героя Віта.
У ті роки в Обичі діяли тракторна бригада та ферма, адже населений пункт був бригадним селом радгоспу з центром у Рохманові. Повернувшись додому, Олександр влаштувався на роботу водієм «літучки».
– Згодом він зустрів майбутню дружину – Марію, і закохався до нестями. Весільні обітниці молодята склали у 1995 році. Спершу вони деякий час мешкали в Обичі, а тоді перебрались у Залісці. Тут Саша працював електриком в колгоспі. Він не цурався заробляти гроші власними руками, а вони у нього були золоті! – говорить сусідка Любов, адже з сім’єю Луциків фактично в одному дворі прожила майже двадцять років.
Для нього родина була на першому місці…
У подружжя народилося троє синів – Віктор, Андрій і Богдан.
– Олександр – добрий господар, чоловік та батько. Завжди приходив на допомогу односельцям, умів підтримати мудрою порадою, підбадьорити. З усіма людьми був привітним і чесним. Такими Саша виховав і своїх дітей, яким нічого не шкодував і стояв за них горою, – каже жителька Залісців Ольга.
За словами сусідки Любові, полеглий Герой і батьків дружини доглядав, і про своїх матір та батька не забував. Регулярно провідувати найближчих, допомагати їм – це для Олександра було священним обов’язком!
– Вони з дружиною були як одне ціле: і в радості, і в горі разом. Саша її ніколи не обділяв увагою й не облишав. Чи в лікарню треба поїхати, чи по господарці підсобити – в будні і свята він завжди з нею поруч! Синів Саша теж привчив слухати маму, будь-які доручення виконувати старанно. Вони у нього дуже порядні, – говорить жінка.
Односельчани розповідають, що Олександр ніколи і ні з ким не конфліктував. Він мав спокійну вдачу, був врівноваженим і розсудливим. За веденням господарства й будівництвом йому бракувало вільного часу.
Якщо до чоловіка хтось звертався з певним проханням – він не міг відмовити. Допомагав усім: і сусідам, і друзям, й просто знайомим у рідних Залісцях.
Смерть Олександра сколихнула все село…
Коли розпочалось російське вторгнення, з вулиці, на якій мешкав, та й узагалі зі всіх Залісців Олександра Луцика мобілізували в числі перших.
На війну його призвали 8 березня. Перед тим, як Герой опинився в «гарячій» точці, він проходив спеціальне військове навчання у Черкасах.
Племінниця Віта ділиться, що востаннє Олександр зателефонував до дружини Марії 20 квітня і сказав, що живий. Далі зв’язок з військовим обірвався…
– Дорогі жителі Шумського краю! Із невимовним сумом повідомляємо про втрату захисника України. У боях з російським агресором поблизу села Новобахмутівка Донецької області, загинув 49-річний солдат, житель Залісців Луцик Олександр Романович, – про це 11 травня на своїй Фейсбук-сторінці повідомив голова Шумської міської громади Вадим Боярський.
Про те, що Олександра не стало, сусіди дізнались тоді, коли новина з’явилась у соцмережах. Жителі Залісців до останнього не вірили, що це правда…
– Сумна звістка прилетіла у село Залісці 11 травня. Не стало сина, чоловіка, батька Олександра Луцика! Дорогі батьки, дружина, сини, ми низько схиляємо голови перед вашою безмірною втратою, адже смерть найріднішої людини – це велике випробування! Словами важко загоїти болючу рану втрати! Синам полеглого бажаємо світлого майбутнього і мирного життя, пишайтеся батьком-Героєм! Він назавжди залишиться у наших серцях! – коментує загибель військового виконуючий обов’язки старости Анатолій Вінічук.
– Смерть Саші сколихнула все село, воно немов завмерло. Це було як грім серед ясного неба! Ніхто навіть подумати не міг, що Олександра вже немає… Ми всі глибоко сумуємо з приводу цієї втрати. Саша назавжди залишиться у нашій пам’яті! – плаче односельчанка Ольга.
Тіло Героя Олександра Луцика Шумщина «живим» коридором зустріла 14 травня о 16:00.
Сотні людей з квітами у руках й запаленими лампадками прийшли востаннє вшанувати бійця й помолитись на поминальній панахиді.
Також, відповідно до рішення Шумської територіальної громади, 15 травня оголошено днем жалоби за Олександром Луциком.
На знак скорботи на всіх будівлях та спорудах підприємств, установ і організацій приспустили Державний Прапор з чорною стрічкою.
Похоронна літургія за упокій душі Героя Олександра Луцика почалася 15 травня о 12:00 в храмі селі Залісці. Опісля 49-річного військового з усіма почестями поховають на місцевому кладовищі.
Редакція «20 хвилин» висловлює щирі співчуття сім’ї, близьким, друзям, бойовим побратимам та усім, хто втратив рідну людину – Олександра Луцика. Вічна пам’ять, шана і слава тобі, Герою…
